довбати

ДОВБА́ТИ (ДОВБТИ́ рідше) (ударяючи твердим предметом, порушувати цілісність чогось), РОЗДО́ВБУВАТИ, ДЛУ́БАТИ розм., ДОЛУБА́ТИ заст., ДЗЮ́БА́ТИ діал.; ПРОДО́ВБУВАТИ (отвір, дірку); ВИДО́ВБУВАТИ (заглибину, ямку). — Док.: довбну́ти, продовба́ти (продовбти́), роздовба́ти (роздовбти́ діал.), продлу́бати, дзю́бну́ти, ви́довбати. Земля була мерзла, кам'яниста, довелося довбати її ломом, кетменями, а іноді й рубати сокирами (З. Тулуб); Крізь півморок шахти душний, Не жалівши сили рук, Довбемо граніт бездушний (П. Грабовський); Бурхливу, непокірну ріку.. заковували в перегати, роздовбували її дно (Я. Баш); Попросила (Орися) не колупати ножиками столів.., не длубати кору на деревах (Л. Юхвід); Чую, що коли дзюбну ще раз порядно у дно ями, то готова відразу кип'ячка бухнути (І. Франко); Крапель падіння продовбує камінь (переклад М. Зерова); У вузькому окопчику, що його вони видовбали і викопали за ніч, було тісно (В. Кучер).

КЛЮВА́ТИ (про птахів — їсти, хапаючи щось дзьобом, бити дзьобом), ДЗЬО́БА́ТИ (ДЗЮ́БА́ТИ рідше), ДОВБА́ТИ (ДОВБТИ́), КЛЮ́КАТИ розм.; ПИ́ТИ (їсти молоде зерно); ЦЮ́КАТИ, ЦЮ́КАТИСЯ розм. (бити дзьобом); ЩИПА́ТИ (шкіру тіла). — Док.: клю́нути, дзьо́бну́ти (дзю́бну́ти), подзьо́ба́ти (подзю́ба́ти), довбну́ти, клю́кнути, цю́кнути, щипну́ти. У хаті ходили кури й щось клювали на долівці (О. Донченко); Кури дзьобали землю, як консервну банку (Григорій Тютюнник); Мундир із залізним хрестом мої партизани надягли на опудало в городі, щоб ґави не довбали огірків (Ю. Яновський); Горобці цілими хмарами сідають на соняшники і п'ють насіння (О. Копиленко); Миколка.. годував голубів. Вони весело кружляли навколо нього, бадьоро цюкали носиками в землю (Ю. Збанацький); Боляче цюкалася клята квочка... (Остап Вишня); Населення, коли не рахувати курей, гусака, якого я навчив щипати посесора.., складалося іще з чотирьох осіб (В. Еллан).

КОЛУПА́ТИ (руйнуючи поверхню, робити заглибини, ямки в чомусь), ВИКОЛУ́ПУВАТИ, ПРОКОЛУ́ПУВАТИ, КОПИРСА́ТИ, ШПО́РТАТИ розм., ДЛУ́БАТИ розм., ДОЛУБА́ТИ розм., ЛУПА́ТИ розм.; ДОВБА́ТИ (ДОВБТИ́) (перев. робити отвір, заглиблення тощо); КОЛУПА́ТИСЯ в чому (видаляти зсередини чогось які-небудь частинки). — Док.: колупну́ти, ви́колупати, ви́колупнути, проколупа́ти, копирсну́ти, шпортну́ти, довбну́ти, колупну́тися. Сидить баба на порозі, Землю колупає, На садочок на вишневий Скоса поглядає (С. Руданський); Йому було приємно, що всі дивились, як він кусав пиріг і виколупував пальцем зсередини сливи (М. Коцюбинський); Галаґанчик вибрав зручну хвилину і гвіздком проколупав у лантусі дірку (О. Донченко); Івась стояв коло столу з повними сліз очима і копирсав сам собі під нігтями (Панас Мирний); Він своїм закованим костуром почав шпортати землю (І. Франко); — Здоров був, синку, — кажу, бо зранку не бачились. Мотнув головою, а в очі не дивиться, далі собі ножиком длубає (І. Муратов); Гній злігся, змерзся, лупали (люди) ломами, плішнею (К. Гордієнко); Гострим ломом довбає Шаліфе кам'янисту землю (З. Тулуб); — Навіть не застогнав, як лікар колупався йому в рані й робив перев'язку (О. Донченко).

КРИТИКУВА́ТИ (розглядати й оцінювати когось, щось, викриваючи вади, хиби); ПРОРОБЛЯ́ТИ (ПРОРО́БЛЮВАТИ) розм., ДРА́ЇТИ розм., ПРОДРА́ЮВАТИ розм., ДОВБА́ТИ (ДОВБТИ́) розм., РОЗПІКА́ТИ розм., РОЗПУ́ШУВАТИ розм., ПРОПІСО́ЧУВАТИ розм., ПРОПЕ́РЧУВАТИ розм., РОЗДРАКО́НЮВАТИ розм., КРИ́ТИ розм. (гостро, різко, перев. картаючи, лаючи когось, висловлюючи незадоволення діями, поведінкою когось); ПРОТЯГА́ТИ (ПРОТЯ́ГУВАТИ) розм., ПРОКА́ТУВАТИ розм. (гостро, глузуючи — в газеті, публічному виступі тощо); ПРОПЕЧА́ТУВАТИ розм., ПРОПИ́СУВАТИ розм. (гостро — в пресі). — Док.: покритикува́ти, розкритикува́ти, пророби́ти, продра́їти, роздовба́ти, розпекти́, розпуши́ти, пропісо́чити, проперчи́ти, роздрако́нити, розтерза́ти, протягти́ (протягну́ти), проката́ти, пропеча́тати, прописа́ти. Критикуючи інших, він зовсім не думав про те, що і його можуть критикувати (М. Ю. Тарновський); (Ляля:) Можете мене на зборах проробити. Від того нічого не зміниться (В. Собко); Гейка він неодноразово драїв, як-то кажуть, з пісочком (Д. Ткач); Ледве вказувався на вулицю, а вже батько ганяв по надвірку та викрикував: — Славочку, де ти?! — А потім брав його за руку й усе довбав, ..і довбав, що чемні діти повинні держатися хати (Лесь Мартович); Фаїна розпікала чоловіка. — Яка некультурність! — сичала вона. — Не читати такої книжки. А ще письменник! (Ю. Мокрієв); От він і допоміг. Середенка розпушив як слід і поставив перед ним вимогу: вирішити про мою пенсію за три дні (В. Логвиненко); — А пропісочили Житняка ви добряче, — несподівано, ніби вгадавши Сашкові думки, мовив Петро Петрович (І. Гончаренко); — Читай далі, синку. Читай! Їй-бо, славно! То як ти там Лисицю проперчив? (В. Речмедін); Вербовий виступив. Щось похвалив, щось полаяв, відзначив деяку сухість, деякі невірні наголоси, а найдужче "роздраконив" інтимну лірику за вплив акмеїстів (І. Муратов); Криє (вчителька) всіх, хто винен, навіть на особи й посади не зважає (В. Кучер); "Настирливий, — подумав Кошик. — Вирішив Силіна протягти в газеті" (П. Автомонов); — Когось же повинна вона критикувати — на всіх похвал не вистачить... Тобі що? Вперше пропечатали, а мене кожного року (Ю. Збанацький); Терпіла, терпіла я і попросила.., щоб прописали його в нашій.. газеті "Макогін" (Є. Кравченко).

ПОВТО́РЮВАТИ (ПОВТОРЯ́ТИ) (говорити, писати, робити і т. ін. щось знову, ще раз те ж саме), ПЕРЕКА́ЗУВАТИ, ПЕРЕСПІ́ВУВАТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ТОВКМА́ЧИТИ розм., ТОВКТИ́ розм., ЧОВПТИ́ розм., ДОВБТИ́ (ДОВБА́ТИ) розм., ТОРО́ЧИТИ розм., ТУ́РКАТИ розм., ТУРЧА́ТИ розм., ТЕРЕБИ́ТИ діал.; ТВЕРДИ́ТИ, ПРА́ВИТИ (постійно говорити те ж саме); ВТОРУВА́ТИ (повторювати чиїнебудь слова, звуки, наслідуючи когось, щось); УЧАЩА́ТИ (ВЧАЩА́ТИ) розм. (частіше повторювати); ПОВТО́РЮВАТИСЯ (ПОВТОРЯ́ТИСЯ) (повторювати власні слова, дії). — Док.: повтори́ти, переказа́ти, переспіва́ти, проказа́ти, повтори́тися. Це був приємний наказ, і його не треба було повторювати двічі (О. Іваненко); Князь опустив ложку в борщ, і всі інші повторили цей рух (Вал. Шевчук); Упав на траву і став механічно повторяти своє заклинання..: все минеться, минеться, минеться... (С. Васильченко); Художник, який втратив би це (новаторське) відчуття, неминуче опиниться в обозі мистецького життя і, в кращому разі, лиш переспіву ватиме самого себе (О. Левада); Читав Мартин Євангеліє, а може, він його з голови по пам'яті проказував, хто його знає! (Грицько Григоренко); — Весь час товкмачу чоловікові про те, як корисно крутити педалі на свіжому повітрі (збірник "Український анекдот"); Довго слухала Маруся і не знала, як Олену і спинити, бо та радесенька була хоч до вечора товкти про свого боярина (Г. Квітка-Основ'яненко); Чоловік одно човпе (П. Чубинський); На дятла схожий, суддя довбає й довбає своє. Питання, питання, питання (Л. Первомайський); — Та це йому наговорив отой великорозумний Денис! Він усім це саме торочить (І. Нечуй-Левицький); Туркав йому, туркав, поки він таки послухав мене (Б. Грінченко); Турчав і турчав (Кнурець) у вуха Дашуньці, а вона вдавала, ніби уважно слухає (П. Загребельний); Що кому треба, той про те й теребить (прислів'я); Жінка з дивовижним терпінням слухала і знов рівним, ласкавим голосом твердила своє, завчене, видно, назавжди (С. Журахович); Вона того не слухає, а править своє. Вечеря на столі — просить вечеряти (Марко Вовчок); — П'ю за сміливість! — За сміливість! — лунають голоси, вторуючи брязкоту чарок (М. Коцюбинський); Дмитренко дедалі став учащати: "так" та "бачите", — видно, він гаразд і сам ні бачив, ні знав того, про віщо розказував (Панас Мирний); В розповідях своїх, особливо про себе, Роман Петрович по двічі і по тричі, певне забуваючи, повторювався (В. Козаченко).

СТРІЛЯ́ТИ (робити постріл, постріли з вогнепальної зброї), БИ́ТИ, ПАЛИ́ТИ розм., СМАЛИ́ТИ підсил. розм., ЛУПИ́ТИ підсил. розм., ЧЕСА́ТИ підсил. розм., ГАТИ́ТИ підсил. розм., ДОВБА́ТИ підсил. розм., ДОВБТИ́ підсил. розм. (уперто й методично — перев. з гармат); СТРОЧИ́ТИ, ТАТА́КАТИ розм., ТА́КАТИ розм., ТАТА́ХКАТИ розм. (з кулемета, автомата); СТУ́КАТИ (неголосно, на відстані); СТУГОНІ́ТИ (безперервно і сильно); ПОСИЛА́ТИ (із сл. куля, снаряд і т. ін.). — Док.: ви́стрелити, стре́льнути (стрі́льну́ти), уда́рити (вда́рити), ви́палити, лу́пнути, чесну́ти, чесону́ти, вгати́ти, довбну́ти, довбону́ти, пальну́ти, палахнути розм. прострочи́ти, тата́кнути, тата́хнути, сту́кнути, посла́ти. Вдалині стріляє білими димками швидкострільна гармата крейсера (Ю. Яновський); — Як на війні було: стрілянина, з гармат же били, як барикади розбивали (А. Головко); (Кряж:) То я тоді, як смеркло, запріг коней, викликав Ганю, закутав її в бурку і — по конях..! Вискочив її батько, спустив собаку з ланцюга, схопив берданку і давай по мені смалити (М. Зарудний); Зенітки луплять, шум такий (С. Воскрекасенко); — Як почнуть артпідготовку — кожна батарея знає, по якому (доту) їй ціляти. Та по тому, а та по тому, гатитиме йому в лоба, аж поки він і не лусне! (О. Гончар); З лісу строчив без кінця кулемет (В. Сосюра). — Пор. 2. ба́хнути.