доганяти

ДОГНА́ТИ кого, що (рухаючись, наблизитися до того, хто (що) пересувається попереду), НАЗДОГНА́ТИ, ЗДОГНА́ТИ, НАГНА́ТИ, НАСПІ́ТИ, ДОСПІ́ТИ рідше, УГНА́ТИСЯ (ВГНА́ТИСЯ) за ким-чим, розм., УГАНЯ́ТИСЯ (ВГАНЯ́ТИСЯ) за ким-чим, розм., ДОГОНИ́ТИ діал.; НАСТИ́ГНУТИ (НАСТИ́ГТИ), СПОБІ́ГТИ розм. (переслідуючи); НАСІ́СТИ на кого-що, НАСТУПИ́ТИ на кого-що, НАСІ́СТИ НА П'Я́ТИ (НАСТУПИ́ТИ НА П'Я́ТИ) кому, розм. (наближаючись упритул). — Недок.: доганя́ти, наздоганя́ти, здоганя́ти, здого́нити розм. наганя́ти, наго́нити розм. наспіва́ти, доспіва́ти, уганя́тися (вганя́тися), дого́нити, настига́ти, спобіга́ти, насіда́ти, наступа́ти, насіда́ти на п'я́ти (наступа́ти на п'я́ти). Два верхівці летіли, неначе два орли в степу: один не втече, другий не дожене (І. Нечуй-Левицький); Перехопившись через тин, Мічурін погнався за хлопцями. Ось він майже наздогнав одного (О. Довженко); Семена хутко здогнала його мати, несучи щось у клуночку (Леся Українка); Як би не поспішав(Трохим), Денис його нажене (Г. Квітка-Основ'яненко); — Треба бігти, — сказав Сивоок, — і якомога швидше. Щоб не наспіли вони нас у темнощах (П. Загребельний); Пси, донюхавшись, доспіли, Шарпнули муцика, із'їли (І. Котляревський); — Почекай хвилинку. Ніяк не уженуся за тобою. Дуже мені ноги болять (З. Тулуб); (Василь:) За черницями не вганяєшся. (Сестра Серахвима:) Чому? Швидкі такі? (Панас Мирний); Кинулася за мною погоня, та не догонила (І. Франко); Кінь його настигав утікача, доки настиг його з розгону на якихось кам'яних широких сходах (О. Гончар); Збігають мої молодощі марно, а й спобігти їх не можна вже... (А. Кримський); Вирвалися (шляхтичі) в поле, але тут же їх зразу насіли татари (П. Панч); Ми гналися за ним, насідали йому на п'яти (П. Загребельний); Австрійські війська.. відходили під натиском російських військ, які буквально наступали їм на п'яти (В. Гжицький).

ДОКОРЯ́ТИ кому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ, НАРІКА́ТИ на кого, розм., ПРОБИРА́ТИ кого, розм., ПОПРІКА́ТИ кого, розм., ТОЧИ́ТИ кого, розм., ПИЛЯ́ТИ кого, розм., ПОЇДА́ТИ кого, розм., Ї́СТИ кого, часто зі сл. поїдом, розм., ЦВІ́КАТИ (ЦВІ́РКАТИ) кому, перев. зі сл. в очі, розм., ДОМОВЛЯ́ТИ кому, розм. рідше, ЖУРИ́ТИ кого, розм. рідше, ЗОЛИ́ТИ кого, розм. рідше, ПЕНЯ́ТИ на кого, рідко кого, розм., заст., УКОРЯ́ТИ кого, діал., ДОКА́ЗУВАТИ кому, діал., ВИПОМИНА́ТИ кому, зах., ВИМОВЛЯ́ТИ кому, діал., ДОГАНЯ́ТИ кому, діал., УРІКА́ТИ (ВРІКА́ТИ) кому, кого і без додатка, діал.; КОЛО́ТИ кого, розм., ШТРИКА́ТИ кого, розм. (особливо в'їдливо, дошкульно). — Док.: докори́ти, доректи́, дорікну́ти, заки́нути, скарта́ти, ви́говорити, відчита́ти, ви́читати, пробра́ти, попрікну́ти, цві́кнути (цві́ркнути), пожури́ти, попеня́ти, укори́ти, доказа́ти, ви́мовити, уректи́ (вректи́), уколо́ти (вколо́ти), штрикну́ти, штрикону́ти. Не чула того вечора Маруся-наймичка, як хазяйка сварилася на неї за гаяння, як дорікала й докоряла (Марко Вовчок); — Ти закидаєш мені, що я не знаю того, що діється довкола нас (І. Франко); Жінка Гельє та двоє дорослих синів його не могли взяти втямки, чому такий працьовитий чоловік кинув роботу, і від світання до смеркання корили та лаяли його (М. Коцюбинський); Сварив і картав людей (бесідник), що вони самі тій кривді винні, бо намість з'єднатися разом і допомагати собі, то вони ще помагають панам у тій кривді (Лесь Мартович); Пані й панночки іще на мене обіжаються.. Котра не прийде — дорікає та ганить, і словом, і оком (Марко Вовчок); — А я ж тобі колись у жнива дитину тішила!.. Так, звичайно, виговорювала свекруха Варці (Грицько Григоренко); — Як приїхав з дідом секретар, та як викликав Гаркушу прямо з постелі в контору, та як узяв його в шори, та як заходився відчитувати (І. Рябокляч); Вона раділа кожній новій роботі, сердилася, коли Тарас зволікав надсилку, вичитувала, докоряла йому в листах (О. Іваненко); — Навіщо ти, Романе, запустив оту бороду та ті патли? — нарікала на його Соломія (І. Нечуй-Левицький); Інспектор якось пробирав одного малого учня, гімназиста, за якусь провину (Олена Пчілка); (Домаха:) Чого ви тільки не казали на мене, чим тільки не попрікали мене?.. (М. Кропивницький); — Та в городі тільки й жити! Там вільно, там людно... Ніхто тебе не примічає, ніхто не пиляє, не точить, не золить (Панас Мирний); А що вже наймита маленького, то він (хазяїн) поїдав немилостиво (Марко Вовчок); — Їсть мене господиня, як іржа залізо, за ті поросята (Ганна Барвінок); — І ви вже навчилися від старого пана цвікати мені в очі моєю службою (І. Франко); — Як ви мені, бабуню, на перешкоді станете — умру!.. І не гомоніть! Не домовляйте! (Марко Вовчок); Мати хитала головою й журила сина. — Хіба ж можна отак робити? (А. Головко); Билинка косаря пеняла, Що рано скошена — зов'яла (Л. Боровиковський); Оксану і Микося я не укоряю за те, що вони мені не пишуть (Леся Українка); Було старий і стане доказувать жінці: — На яку радість ми його вигодували? Який з його хазяїн буде? (О. Стороженко); Той не батько, хто випоминає дитині всю свою трату на нього (С. Руданський); Мати суворо вимовляла дочці: ходить, як п'яна, впору не з'їсть, не засне (К. Гордієнко); Горнець котлові доганяє, а обоє смільні (прислів'я); З шинкаря (Максим) насміхається; з кріпаками панібратається, жалкими докорами їх коле (Панас Мирний); Гостра була на язик Казимирова жінка, так і штрикала його словами (І. Муратов). — Пор. 1. осу́джувати.