друг

ДРУГ (людина, зв'язана з ким-небудь довірою, відданістю, спільними поглядами, переконаннями, на яку можна в усьому покластися), БРАТ розм., ДРУЗЯ́КА розм.; ДРУЖИ́ЩЕ розм. (у звертанні); КУНА́К (у кавказьких горців); ПОБРАТИ́М, КАМРА́Т діал. (перев. у боротьбі, боях); ПРИ́ЯТЕЛЬ, ДРУЖО́К розм., КУМ розм., КУМПА́Н діал. (людина, з якою склалися добрі, але не надто близькі стосунки). Можна вибрать друга і по духу брата. Та не можна рідну матір вибирати (В. Симоненко); Всі — вірні друзяки, що тайни не зрадять, Бо всі тут немов побратими (А. Кримський); — Давай, мабуть, лягати спати, дружище! А то мені треба вставати рано (А. Головко); Елдар сидів, зацьковано позираючи то на Тимка, то на двох босяків під грубкою. Він відчував, що ті люди недоброзичливо настроєні до його кунака, але не знав, як захистити його (Григорій Тютюнник); Я співаю, а мій камрат Саданюк сміється з мене (Словник Б. Грінченка); Для приятеля нового не цурайся старого (прислів'я); — А в мене є дружок. Теж вірші пише... — Дружок чи друг? — Друг! — гаряче ствердив Марат. — Справжній друг (С. Журахович); — Гей, куме! — гукає Хома до Романа Блаженка. — Ходіть-но до мене персиків їсти (О. Гончар); (Матрона:) Недурно то я стою в церкві та очі видивлюю, де то мій чоловік, а він ту з кумпаном (І. Франко). — Пор. 1. по́друга, 1. това́риш.

ПО́ДРУГА (особа жіночої статі, з якою хтось дружить), ПРИ́ЯТЕЛЬКА, ПОДРУ́ЖНИЦЯ розм., ДРУГИ́НЯ заст., поет., ПОДРУЖИ́НА діал.; КУМА́ заст. (перев. у звертанні). Гризельда приїхала з батьком та з подругами на службу Божу в собор святого Яна (І. Нечуй-Левицький); У неї не було приятельок з досвідом, у яких розпиталася б, з якими порадилася б (І. Ле); Я вже бачу, що ти мені не щира подружниця, ти мені не хочеш у помочі стати (Марко Вовчок); — Тож знайте, любії другині, що як недомисел не раз доводить людей щасливих до тяжкої біди, так і розум рятує мудрого з великих небезпечностей (переклад М. Лукаша); Ой, жаль же нам, подружино, та не тебе, Ой, що ти нас запросила та до себе! (пісня); Гнат щезав з хати, а куми-жалібниці, жалкуючи за Олександрою, плескали, що Гнат ходить до Насті (М. Коцюбинський). — Пор. друг.

ТОВА́РИШ (людина, яка спільно з ким-небудь виконує якусь справу, бере участь у якихось діях), СПІ́ЛЬНИК, ОДНОДУ́МЕЦЬ, БРА́ТЧИК розм.; КОЛЕ́ГА (за фахом, місцем праці чи навчання); ОДНОКА́ШНИК розм. (спільник у навчанні, військовій службі тощо). — Кілька машин під'їхало до хати. На порозі став Орлюк з бойовими товаришами (О. Довженко); Він ніжно глянув на дружину: ось вона, його надійний і вірний спільник (В. Собко); Боїшся слово сказати. Був тобі приятель і однодумець, а тепер, може, продає тебе нишком (М. Коцюбинський); А Чіпка знов засів, п'є та гуляє з братчиками (Панас Мирний); — Ну, зі мною вчителював мій молодий колега Петренко (О. Донченко); Колись були друзі, однокашники, товариші. Постаріли, порозбрідалися, порозсіювалися крізь сито службових рангів і чинів (П. Загребельний). — Пор. друг.