дід

ЖЕБРА́К (людина, яка живе з милостині), СТА́РЕЦЬ, ПРОХА́Ч, СТАРЦЮ́ГА зневажл., КАНЮ́КА зневажл., ТОРБА́Р розм., ТОРБЕ́ШНИК розм., ТОРБОТРЯ́С розм. рідше, ТОРБОТРУ́С розм. рідше, ПРОША́К діал., ДІД діал., ЛА́ЗАР заст. Оксана.. взяла окраєць хліба, хотіла нести жебракові (В. Минко); Старці під берестом поснули (Т. Шевченко); Вона виймає з портмоне монетку і подає її прохачеві (Ю. Смолич); — Кобзар — то жебрак, старцюга, за милостину грає (Ф. Бурлака); — То таки треба доброї голови, щоб удати, аби не зробити з усіх нас торбарів! (А. Крушельницький); Голод з новою силою погнав на села торбешників (Ю. Збанацький); (Кміта:) Я мусив пошитись в торботруси й цим заробляв собі гроші на поживок (І. Нечуй-Левицький); Глумиться (Яким) старому й молодому, пакостить прошакові, шпурляє грудьми (С. Ковалів); Захтів у діда випросити хліба (М. Номис); Хто всякі квітки хлопцям пришиває? — Я, Варка Луценкова; хто.. лазарів передражнює? — Я! (Панас Мирний). — Пор. 1. бося́к.

ОПУ́ДАЛО (подоба людської постаті з накинутого на хрестовину старого одягу, яку ставлять на городах для відстрашування птахів), СТРАХОПУ́Д розм., ПО́СТРАХ розм., ДІД розм., ЧУПЕРА́ДЛО розм., ХИМЕ́РА заст., ОПУ́Д діал., ОПУ́ДА діал.; СОЛО́М'ЯНИК (із соломи). Весною Кендеричаник посіяв коноплі край села й поставив туди опудало на горобців (М. Томчаній); Дмухне вітерець, замають ганчірки, захилитає страхопуд руками (А. Кримський); Щоб горобців шкідливих настрашити, Вигадливий Хазяїн взяв Солом'яного Діда приладнав (Л. Глібов); — Майже насильно взяла (панна Мося) мене в свої руки і таки зробила з мене якесь чуперадло (Ірина Вільде); — Почав я фабрикувати.. скрипучі опуди для відгонення воробців (горобців) із пшениці, проса та конопель (І. Франко); Чужі жінки, як мавки, моя як опуда (прислів'я); А горобці кричать:.. — У панському саду стояли генерали — Та й тим на голову сідали, А це солом'яник.. Не боїмось (Л. Глібов).

ПРЕ́ДКИ перев. мн. (старші родичі по висхідній лінії з боку матері або батька; ті, від кого веде свій початок рід), ДІДИ́, БАТЬКИ́, ПРА́ДІДИ, ПРАБАТЬКИ, ПРА́ЩУРИ, ПРАРО́ДИЧІ, ПРАПРЕ́ДКИ підсил., ПРАПРА́ДІДИ підсил., ПРАПРА́ЩУРИ підсил., ПРАОТЦІ́ заст., уроч. (дуже давні родичі, родоначальники). В школі і в житті ми узнавали, яка прекрасна наша Вітчизна. Щоб одстояти її від посягання ворогів, не раз наші предки засівали береги Дніпра своїми кістками (П. Панч); Гей, було це за дідів, Ні, брешу — за прадідів: За царя старого Хмеля (І. Манжура); Рід наш увесь ходючий, батьки й прабатьки: та й Данилко, мабуть, ходитиме, доки й ноги не відпадуть (Ю. Яновський); Глухомань віків, забобони пращурів дзвенять в словах дівчинки, яка свято вірить і в іорданську воду, і в чудодійне зілля (М. Стельмах); Тепер не знаю і не відаю, Де був я, за якою віддаллю, Та знаю, що мої прародичі шуміли в цій темнавій обочі (Д. Павличко); Ми туди, як птиці, линемо, Де прапрадідів добро, Де рядами тополиними Облямований Дніпро (М. Рильський); Оживить живеє слово Рідну Україну, і праправнуки згадають Прапращурів діло, і промовить до них в полі Усяка могила! (П. Куліш); "Невірні гнізда позвивали, Де наші праотці жили! (переклад П. Грабовського).

СТО́РОЖ (особа, яка охороняє кого-, що-небудь); ВАХТЕ́Р, ШВЕЙЦА́Р, ПОРТЬЄ́, КОНСЬЄ́РЖ, ПРИДВЕ́РНИК заст., ДВЕ́РНИК діал. (черговий сторож при вході в установу, підприємство, житловий будинок і т. ін.); ВОРОТАР (сторож біля воріт); КАЛАТА́ЛЬНИК, ДІД заст. (сторож у садку, на баштані тощо); БУ́ДОЧНИК, БУ́ДНИК діал. (залізничний сторож). Юхим, шкільний сторож, пішов вечеряти додому, і мені одному скучненько (С. Васильченко); У вестибюлі їх затримав вахтер — рішучий і невмолимий. — Режим є режим. До тяжкохворого потрібний дозвіл головного лікаря (В. Дарда); Здається мені, що не можу заснути в замку, де Крук буде придверником (І. Франко); Воротар спитав у прибувших, хто вони такі й чого їм треба (І. Нечуй-Левицький); Десь чуть свисток. Ось будочник виходить. Він з ліхтарем (В. Сосюра). — Пор. 2. вартови́й, 1. охоро́нець.

СТАРИ́Й ім. (чоловік, що прожив багато років), ДІД, СТАРИ́К, СТА́РЕЦЬ, СТАРИГА́Н (СТАРИГА́НЬ) фам.; СТАРИНА́ розм., СТАРИ́ЗНА розм. (збірн. — старі люди). На крайнім порозі життя оддав старий своє літами та негодами побите серце малій дитині (Панас Мирний); Слідком за бабою вийшов з хати дід Грицай (І. Нечуй-Левицький); В паламарці дід Григорій про щось сперечався з стариками (І. Микитенко); — Весна наливає в душу кожної людини сил і надій. Навіть в душу таких стариганів, як я (М. Чабанівський); То вже Господь так дав, щоб старина, утомившись на полі, спала кам'яним сном, а молодь, що хоч удвоє жвавіше звивалася з серпом, вночі приймала нову силу в себе (Ірина Вільде); Інші діди охнули з остраху, якийсь пан не втерпів і вголос промовив: "І пощо таку старизну скликати?" (Леся Українка).

ТІНЬ (темний відбиток від предмета, освітленого з протилежного боку); ВІДБИ́ТОК, ДІД перев. мн., розм., ТІ́НЯВА розм., ОТІ́НЕННЯ розм. По сріблястій землі лягли довгі чорні тіні (М. Коцюбинський); Враз блиснула кулисто висока лампа на вартівні й на стелі задрижав гострий відбиток ґрат решітчастих (П. Козланюк); Сутінки лягли на ярмарковий майдан. Підвелись діди (Н. Рибак); Зонтик кидав таке чудове отінення на її ніжне лице, що воно.. видалося мені кращим, як коли-небудь іншим разом (О. Кобилянська).