жердина

ЖЕРДИ́НА (довгий, тонкий, без гілок відрізок дерева), КЛЮЧИ́НА, ЖЕРДЬ розм.; ВОРИ́НА (перев. для огорожі). Жердина була довга, ледве пробивався з нею (Віктор) поміж кущами й вільхами (М. Томчаній); Парубки ключин чотири вирубають (Ганна Барвінок); — Здоров, Степане! Що ти робиш, що по понад річку з жердю ходиш (І. Франко); За хатою, затиснутий лісом, розрісся, огороджений воринами, молодий садок (М. Стельмах). — Пор. ти́чка, 1. па́лиця, перекла́дина.

ПА́ЛИЦЯ (очищена від пагонів зламана гілка, тонкий стовбур), ЦІПО́К, КИЙ, ДРЮК, ЛОМА́КА, ДУБИ́НА, КИЙО́К, ДРЮЧО́К, ПА́ЛКА, ДРЮЧИ́НА розм., ПАТИ́К діал., ПАТИ́КА діал., ПАТИ́ЧИНА діал., БУК діал., ЛОМИ́ГА діал. Ми вирізали палиці і почали знімати разки павутиння на своїй путі (М. Чабанівський); — Чи не однаково людині, який ціпок її б'є, коли від нього синці на тілі?! (З. Тулуб); Хто хоче пса ударити, той кия найде (прислів'я); В саду каркнув ворон. Євдоким Юренко люто жбурнув на нього дрючком.. Дрюк товстішим кінцем зачепив на груші плескате гніздо (М. Стельмах); Хлопчик.. підійшов до куща ліщини і, напружившись, виламав собі добрячу ломаку (О. Донченко); Горбатого виправить могила, а упертого дубина (прислів'я); З кийками в руках вони бігають навколо ямки, в яку загнали "свинку" — дерев'яну цурку (О. Донченко); Кузьма неквапною ходою дістається до своєї кособокої, дрючками підпертої хати (М. Стельмах); Сватові перша чарка, але й перша палка (прислів'я); Отець Іоанн женеться за мною з довгою дрючиною (О. Ковінька); Карпо сидів на пеньку і патиком перегортав з місця на місце торішній перепрілий лист (Є. Гуцало); — Я їм отсею патичиною стілько дір у всіх стінах нароблю, що їм і крохмалю відхочеться (І. Франко); Вдарити можна не тільки буком, але також і словом (Лесь Мартович); А тепер бери ж, мій милий, оцю довгу ломигу та бий мене, щоб я пам'ятала, коли свого чоловіка до дуба в'язала (С. Васильченко). — Пор. жерди́на.

ПЕРЕКЛА́ДИНА (горизонтально підвішена, закріплена дошка, жердина тощо), ПОПЕРЕ́ЧКА, ПОПЕРЕ́ЧИНА, ПЕРЕКЛА́ДКА, ПОПЕРЕ́ЧНИК рідше, ПЕРЕ́ЧКА рідше; БА́НТИНА, БА́НТА (перев. між кроквами); ОБНІ́ЖОК (стола, стільця); ПЕРЕХРЕСТЯ, ПЕРЕБО́ЇНА діал. (у хресті). Серед його (куреня) стояли дві чорні задимлені сохи з розсішками з бантиною зверху. На цій перекладині висіли казани (І. Нечуй-Левицький); Тимофій уміло починає витесувати.. ніжки і поперечку для кроковки, якою завтра буде наміряти землю (М. Стельмах); Зверху, впоперек верхньої діжки без дна, було приладнано поперечину з перекинутим через неї мотузком (З. Тулуб); Василь.. мазнув крейдою пальці і раптом опинився на турніку. Ще мить, і він сковзнув головою вниз, лише ногами тримаючись за перекладку (О. Донченко); Перечка у стільці (Словник Б. Грінченка); Оголені крокви, сухі бантини бралися вогнем, аж іскри сипались (Л. Юхвід); Воробці прилітали до хреста, сідали на поперечній перебоїні (Словник Б. Грінченка). — Пор. жерди́на, ти́чка, 1. щабе́ль.

ТИ́ЧКА (довга палиця, жердина, яку використовують для підтримування високих рослин, підпирання гілок, у геодезії тощо), ТИЧИ́НА, ЩО́ГЛА розм., ТИ́КА діал.; ВІ́ХА (палиця, якою позначають дорогу, межу тощо). На тичках виноград висить, Густесенько, аж тички нахиляє (Л. Глібов); Отут, бувало, із-за тину Вилась квасоля по тичині (Т. Шевченко); Ще недавно по три корчми Стояло на милі І щоглами одзначались Високі могили (П. Куліш); Ой поїхав мій миленький по тики, по тики (пісня); — Хтось центральну віху на шість метрів убік відніс (І. Ле). — Пор. жерди́на, перекла́дина.