жоломійка

СОПІ́ЛКА (народний духовий музичний інструмент із дерева або очерету, що має форму порожнистої трубки з отворами), ДУ́ДКА, ДУДА́ рідше, ЖОЛОМІ́ЙКА заст., ПИ́ЩАВКА діал.; ЦІ́ВКА розм., ЦІВНИ́ЦЯ розм. (з трубчастого стебла якої-небудь рослини); ДЕНЦІ́ВКА, ЗУБІ́ВКА, ТЕЛЕ́НКА, ФЛОЯ́РА (ФЛОЄ́РА), ФУЯ́РА діал., ФУЯ́РКА (різновиди сопілки, поширені, зокрема, на Гуцульщині); ЦІВНИ́ЦЯ (старовинна багатоствольна сопілка); ПИ́ЩИК (спрощений різновид цього інструменту, що видає високі протяжні звуки). Воли та телята розбрелись по толоці, а він.. вигравав на сопілці якусь сумовиту думку (М. Коцюбинський); Сам на дудці він майстерно грав — а мріяв про баяна (М. Рильський); Андрійку, Дми та дми у жоломійку, Бо тобі одна робота, Щоб тягти дуду до рота (Я. Щоголів); А я, Чугайстре, дарую вам денцівку, Мою грайливу бузинову цівку, Послухайте, яка вона співуча, Коли заграю, чує кожна круча (П. Воронько); Витяг Олекса флояру, почав грати тужної (Г. Хоткевич); А я їду з кіньми на ніч, на фуяру граю (коломийка); Амфіон знаходить десь між камінням цівницю (Леся Українка); На пищику, зробленому з весняної вербички, всього не заграєш (П. Тичина). — Пор. фле́йта.