забавляти

ВЕСЕЛИ́ТИ (викликати веселий настрій у когось), ЗВЕСЕЛЯ́ТИ, РОЗВЕСЕЛЯ́ТИ, ЗАБАВЛЯ́ТИ, РОЗВАЖА́ТИ, ТІ́ШИТИ, ПОТІША́ТИ. — Док.: звесели́ти, повесели́ти, розвесели́ти, заба́вити, розва́жити, поті́шити. Все їх, здавалось, тішило й веселило (О. Гончар); — Все було жартуєш та співаєш і мене жартами звеселяєш (І. Нечуй-Левицький); (Кума:) Ви б, хлопці, розвеселили отамана хоч би піснею (С. Васильченко); Добре, що Софійка вміє забавити гостей (Леся Українка); Бачив, що Ганна сумує і йому навіть хотілося її розважити (Б. Грінченко); Твій вірш потішає і всіх розважає (А. Кримський). — Пор. 1. розважа́ти.

ЗАТРИ́МУВАТИСЯ (перебувати де-небудь довше, ніж передбачалося, ніж потрібно, можна), ЗАДЕ́РЖУВАТИСЯ, БАРИ́ТИСЯ, ГА́ЯТИСЯ, ЗАГА́ЮВАТИСЯ, ПРИПІ́ЗНЮВАТИСЯ, ЗАБА́РЮВАТИСЯ розм., ЗАБАРЯ́ТИСЯ розм., ДЛЯ́ТИСЯ розм., НАМИНА́ТИСЯ розм., ЗАГРУЗА́ТИ розм., ЗАБАВЛЯ́ТИСЯ діал., ЗАБАВЛЯ́ТИ діал., ЗАБА́РЮВАТИ рідко, ЗАБАРЯ́ТИ рідко. — Док.: затри́матися, заде́ржатися, забари́тися, зага́ятися, припізни́тися, загру́знути, заба́витися, заба́вити, забари́ти. Остап не став більше затримуватись, бо й так часу обмаль (А. Головко); Старалася (Домініка) все по надвірку вештатися, аби не задержуватися в кухні (О. Кобилянська); Давид довго не барився вже, улаштував іще деякі свої справи й рушив додому (А. Головко); — Іди, доню, та й не гайся, На улицю, та й вертайся! (Пісні та романси); — Де ж це моя Настуся загаялася? — сказала Зінька (І. Нечуй-Левицький); Він збирався до інституту, де мали відбутися позачергові заняття. — Гляди ж, не забаряйся! — підкреслила Катерина (Г. Коцюба); — Всі засмутились від перспективи надовго загрузнути в цьому висілку (Я. Баш); — Якби я забавилася, то на мене не ждіть (О. Кобилянська); Треба ще буде у Відні та в Мілані забавити конечне для залагодження справ літературних (Леся Українка); Чого се я такеньки і чим зажурилась? Хіба ж я не знала Катрі, що вона до світу забарить? (Марко Вовчок).

РОЗВАЖА́ТИ (займаючи, забавляючи кого-небудь чимось приємним, веселим, відвертати його увагу від чогось гнітючого, неприємного), УТІША́ТИ (ВТІША́ТИ), ЗАБАВЛЯ́ТИ, ПОТІША́ТИ. — Док.: розва́жити, уті́шити (вті́шити), заба́вити, поті́шити. Пишіть до мене, будемо один одного розважати хоч словами (Леся Українка); Чоловічок сидів собі й сміховинно тримав обома руками свої клумаки, як скарб, втішаючи тим грайливого танкіста й дівчат (І. Ле); Тільки осіннє сонце забавляло покинуту дівчину, як дитину (С. Васильченко); Наче справжнії музики, Грають Півні та Індики, Деренчить Гусак. А Будяк всіх потішає, Підморгне і промовляє: — Оттак, квіти, так!.. (Л. Глібов). — Пор. весели́ти.