заблукати

ЗАБИРА́ТИСЯ (заходити, заїжджати куди-небудь далеко), ЗАПУСКА́ТИСЯ діал. — Док.: забра́тися, запусти́тися, опини́тися. Три дні блукали хлопці по безвихідних дебрях, по найпущих лісах. Забиралися іноді в таке, що не сподівалися й вилізти (Г. Хоткевич); Близько лісу треба йти гриби збирати, в ліс далеко запускатися лячно (С. Ковалів). — Пор. 1. заблука́ти, 2. захо́дити.

ЗАБЛУДИ́ТИ (загубити правильний напрямок руху, втратити просторову орієнтацію), ЗАБЛУДИ́ТИСЯ, ЗАБЛУКА́ТИ, ЗБЛУКА́ТИ розм., ЗБЛУДИ́ТИ рідко, ЗБЛУДИ́ТИСЯ рідко, ЗАБЛУКА́ТИСЯ рідко, ЗБЛУКА́ТИСЯ рідко, ЗАПЛУ́ТАТИСЯ рідко; ЗБИ́ТИСЯ, СХИ́БИТИ (зійти з правильного шляху). Сахно побачила, що вона заблудила, забрівши далеко від дому (Ю. Смолич); — Дорогу я роздивився добре, не заблуджуся (Григорій Тютюнник); Дівчина ні разу не подумала, що може заблукати в лісі, натрапити на хижих звірів (І. Ле); Довбущуки не боялися зблудити в крутих яругах і темних лісах (І. Франко); То що за диво? Чи з дороги Зблудивсь троянець-неборак? (С. Воскрекасенко); Їздовому.. Вася наказує бути обачним, не заблукатись в тумані (О. Гончар); Дивні думки бушували в моїй голові, і через них я зблукався з дороги (Мирослав Ірчан); І Алі, і Фатіма... не знали стежок і легко могли заплутатися в їх лабіринті (М. Коцюбинський).

ЗАБЛУКА́ТИ (випадково зайти, потрапити куди-небудь), ЗАБЛУДИ́ТИ, ЗАБРЕСТИ́, ПРИБЛУКА́ТИ, ПРИБЛУКА́ТИСЯ, ЗАБЛУКА́ТИСЯ рідко, ЗАБЕ́ЙКАТИСЯ діал. Марійка заблукала на шкільний майдан. Там .. грались проти сонця школярі (Д. Косарик); Минулося багато вже годів, Як я поміж людьми блукаю, І от я знов додому заблудив... (С. Васильченко); І коли б забрів У незнаний край, — На новий мотив скрипку наладнай (М. Рильський); Приблукавсь панич до нашого двору оце вже світом (І. Нечуй-Левицький); І заблукався я у пущу темну, Котрій, здавалось, і кінця нема (І. Франко); Кузьмін не тутешній,.. так і дивись, що заблукає на чужій землі, забейкається у непрохідні нетрі (Ю. Збанацький). — Пор. 2. забира́тися.