заскочити

ЗАСТА́ТИ (про які-небудь події, явища природи і т. ін. — відбутися, настати під час перебування кого-небудь у якомусь місці; несподівано виявити, знайти кого-небудь у якомусь місці, положенні, становищі), ЗАХОПИ́ТИ, ПРИХОПИ́ТИ, ПРИХВАТИ́ТИ, НАСТИ́ГНУТИ, НАСТИ́ГТИ, ЗАСЯГНУ́ТИ, ЗАСЯГТИ́, ЗАСКО́ЧИТИ розм., ЗАХВАТИ́ТИ розм., НАКРИ́ТИ розм., ЗАСТУ́КАТИ розм., ЗУСПІ́ТИ діал., ЗАСТИ́ГТИ рідко, СПОБІ́ГТИ рідко. — Недок.: застава́ти, захо́плювати, прихо́плювати, прихва́чувати, настига́ти, засяга́ти, накрива́ти, застига́ти, спобіга́ти. Схід сонця заставав косарів за роботою (В. Москалець); Ночували, де ніч захопила: в ровах при дорозі, в стодолах (М. Томчаній); Недалеко від панського займища Левка прихоплює світанок (М. Стельмах); Щасливий був, хто у своє село Вернув за дня, бо горе подорожнім, Як серед степу лихо засягло! (М. Рильський); На полі в житах нас заскочила злива (П. Козланюк); — Поверталась я з чужих сіл додому, а мене застукала хуртовина (М. Стельмах); І ось одного ранку дід застукав у садку свого внука (О. Донченко); Біжить вона, біжить. Стала її ніч застигати (О. Іваненко); І батька жалувать не стану, Як на крадіжці спобіжу (І. Манжура).

ЗАХО́ДИТИ (приходити куди-небудь, до кого-небудь ненадовго, мимохідь), ЗАБІГА́ТИ розм., ЗАВЕРТА́ТИ розм., ЗАСКА́КУВАТИ розм., ЗАЛІТА́ТИ розм., ЗАНИ́КУВАТИ діал. — Док.: зайти́, забі́гти, заверну́ти, заско́чити, залеті́ти, зани́кнути. День у день, вечір у вечір заходить він до своїх родичів; з тобою поговорить, дітей приголубить; хоч на годинку забіжить і твою душу наче сонцем освітить (П. Куліш); В поміщицьких садибах, куди Юрій завертав, щоб погодувати коня,.. господарів уже не заставав (П. Кочура); Після монастиря медвинці з тиждень прожили в тривожних нахололих лісах, зрідка по ночах заскакуючи в село (М. Стельмах); — Нікого тут нема?.. — Зараз — ані лялечки! Але, буває, червоні козаки залітають на хутір: то поїсти, то вівса.. для коней взяти (М. Стельмах). — Пор. вбіга́ти, 1. відві́дувати, наві́датися.

ЛЕСТИ́ТИ кому й без додатка (нещиро вихваляти кого-, що-небудь), ОБЛЕ́ЩУВАТИ перех., УЛЕ́ЩУВАТИ (ВЛЕ́ЩУВАТИ) перех., УЛЕЩА́ТИ (ВЛЕЩА́ТИ) перех., ПІДЛЕ́ЩУВАТИ перех., ПІДЛЕЩА́ТИ перех., ПІДЛЕ́ЩУВАТИСЯ до кого і без додатка, ЗАСКА́КУВАТИ коло (біля) кого, діал. — Док.: полести́ти, улести́ти (влести́ти), підлести́ти, підлести́тися, заско́чити. — Одначе цінує (панич Гаркушу), тримає на виду... — Б-бо ти в нас г-голова, — заїкаючись, лестить Гаркуші Гнат Рябий (О. Гончар); Повернувшись до школи, я почав улещувати Федора Даниловича. — Кажуть, у вас голос хороший, Федоре Даниловичу (Ю. Збанацький); Язиком його влещає, в серці іншу думку має (Словник Б. Грінченка); — Не сумніваюся, що знайдуться такі, що в очі мені підлещуються, а позаочі будуть кидати на мене болотом (І. Франко); Господар і господиня заскакували коло нього, даючи йому до пізнання, що властиво на його приїзд ждали всі (І. Франко).