калабатина

ДРАГОВИНА́ (ДРЯГОВИНА́) (грузьке, багнисте місце), ДРАГВА́ рідше, ГРУЖА́ВИНА розм., МЛА́КА діал., ЦМОКО́ВИНА діал., КАЛАБА́ТИНА діал. Поїзд поминув якусь річку і йшов крізь невисохлу ще від весняної поводі драговину (Л. Смілянський); (Лукаш:) Пробі! гину! В дряговину попав! Ой, смокче! тягне! (Леся Українка); Кругом болота. Виходу з них не буде, — хіба що в драгву з головою (С. Скляренко); Здобич вони діставали завжди, хоч би й з якої непролазної гружавини (Ю. Смолич); Понад опари розлогих млак виднілися дахи й комини невеликого підгірського містечка (Н. Кобринська); Це мокре? Я не таку цмоковину орав (Словник Б. Грінченка). — Пор. 1. боло́то, 1. трясовина́.

КАЛЮ́ЖА (заглибина в ґрунті, наповнена водою або іншою рідиною); БАРЛІ́Г (заглибина з гряззю); БАЮ́РА (велика, глибока заглибина, вибоїна); КОВБА́НЯ, КАЛАБА́НЯ розм., КАЛАБА́ТИНА діал., БАКА́Й діал., КОВТЬО́БА діал. (глибока вибоїна з водою, гряззю). Один пастушок наглядів калюжу під вербами. Ми побігли до тієї калюжки, пообмазувались чорною гряззю (І. Нечуй-Левицький); Валяється, як свиня в барлозі (М. Номис); Тонка плівка криги затягувала баюри у лісових хащах (Н. Рибак); Раптом на дорозі Іван побачив старого бойка, що загруз своїм возом у баюрі (П. Колесник); На дорогу з чийогось двору, хрюкаючи, направилась свиня, лягла в ковбаню (А. Шиян); Виходив (Гриць) перед хату.., ставав собі коло калабані, що з неї воду кури п'ють, та й торкотів (Лесь Мартович); Одинока жаба вилізла з калабатини (М. Коцюбинський); А деякі шофери то й самі норовили грюкнути машиною в бакай коло своєї хати чи біля воріт куми (В. Кучер); А вже кабана то шукай де-небудь біля ковтьоби (Словник Б. Грінченка).