каламуть

КАЛАМУ́ТЬ (каламутна рідина), МУТЬ розм., КАЛАМУ́ТТЯ розм. Ріка в бігу — аж до самісінького моря прозора вся, хоч з берегів і каламуть (П. Тичина); Він зімкнув щільно повіки, та миттю гаряча ріка підхопила його.. й понесла в розклекотане каламуття, мов зайця у повінь (П. Козланюк).

НЕСПО́КІЙ (відсутність душевного спокою), НЕПОКІ́Й рідше, НЕЗЛА́ГОДА, ХВИЛЮВА́ННЯ підсил., СУМ'ЯТТЯ́ підсил., КАЛАМУ́ТЬ підсил. розм., НЕВПО́КІ́Й заст.; ЗАНЕПОКО́ЄННЯ, О́СТРАХ, ТРИВО́ГА підсил. (у передчутті чогось недоброго, поганого). Чорна ніч таїла в собі дух неспокою, передчуття якоїсь невловимої тривоги (Я. Качура); З душею, повною переживань і непокою, ходив Цзі по шляху (О. Досвітній); Богдан не хотів при Штепі признаватись Степурі у своїх незлагодах душевних та гризотах (О. Гончар); Мстислав намагався бути спокійним, але його хвилювання помітили всі (А. Хижняк); Владислав Вікентійович повертався з села до інституту. В душі його — сум'яття, в голові — безладне клуботання думок (І. Волошин); До дніпровських чорториїв славні вершники ідуть, пил бійцям очей не виїв, а на серці каламуть... (С. Голованівський); "Швидко повернетесь?" А в очах і туга, і занепокоєння. Передчувало, мабуть, дитяче серце (Ю. Збанацький); Тодозя почувала якусь тривогу в душі, яку, певно, почувають серни, коли углядять рушницю вловчого, націлену на їх серце (І. Нечуй-Левицький). — Пор. збу́дження, 1. турбо́та.