кебета

ЗДІ́БНІСТЬ перев. мн. (природні задатки, нахили до якоїсь діяльності, творчості), ХИСТ, ЗДА́ТНІСТЬ розм., КЕБЕ́ТА розм., СПОСІ́БНІСТЬ (СПОСО́БНІСТЬ) розм., КЕ́БА діал., ХИСТЬ діал.; ПОТЕНЦІА́Л книжн., ПОТЕ́НЦІЯ книжн. (здібності, що можуть виявитися за певних умов); ДА́НІ мн. (якості, необхідні для чого-небудь). Обдарований незвичайними здібностями, величезною пам'яттю, бистрим і ясним розумом, він із тими вродженими дарами лучив велику пильність і працьовитість (І. Франко); Тепер я сама бачила, що в мене був хист, справжній талант художника (О. Донченко); Я виявив добрі здатності і, скінчивши школу, почав за допомогою вчителя готуватися екстерном за гімназію (О. Слісаренко); Чи так, батьку отамане? Чи правду співаю? Ех, якби то!.. Кебети не маю (Т. Шевченко); Коли батько почав дуже хвалити спосібності свойого сина, хлопець почервонів, як рожа (І. Франко); Нема кеби зробить (Словник Б. Грінченка); Вони (чоловіки) беруть однією хистю (П. Куліш); — Значним є потенціал українських учених (з журналу). — Пор. 1. схи́льність, тала́нт.

РО́ЗУМ (здатність окремої людини запам'ятовувати, оцінювати обстановку, події тощо та відповідно діяти і поводитися; звичайний, природний стан людської свідомості), УМ, ЗДОРО́ВИЙ ГЛУЗД, ГЛУЗД, ТОЛК розм. (ТОВК діал.), МО́ЗОК розм., ГОЛОВА́ розм., КЕБЕ́ТА розм., РОЗСУ́ДОК розм., РО́ЗСУД рідше, РОЗУМІ́ННЯ рідше, ТЯ́МА розм., ТЯ́МКА розм., ЗАСТАНО́ВА діал. Найбільше ж за розум вони поважають старого, за вдачу його та ще, звісно, за сина (О. Гончар); Іди служи, годи Енею, Він зна воєнне ремесло; Умом і храбростю своєю В опрічнеє попав число (І. Котляревський); — Заспокойтесь: я при здоровому глузді і твердій пам'яті (А. Головко); Люди всі — на два ранжири: Є розумні — та без віри, Другі — вірою міцні, Але глуздом — аніні! (А. Кримський); Ну, скажи, чи єсть оце у тебе толк — лити холодну воду за шию? (С. Васильченко); (Захарко:) От за те я тебе й бив, що ти п'єш без товку, що дуже ласа до чарки (М. Кропивницький); Мозок у мене стоїть над фізіологією. Він знає, що сльози й радість — це невід'ємні частки людського щастя (Ю. Яновський); До булави треба голови (прислів'я); — Майоре.. Мені потрібний буде кмітливий, з доброю кебетою і неодмінно хоробрий офіцер (Д. Бедзик); Тут потрібний холодний розсудок і велика обережність (Д. Ткач); — Бий його, сину, бий усіх! — кричав, втративши розсуд старий Шумейко (А. Шиян); Вона при всьому своєму розумінні була тільки жінкою, якій були чужі і незрозумілі мужські амбіції, бо ніколи їх не мала (Ірина Вільде); Часом улюбить (чоловік) таку кралю, що здається, маючи хоть кріпку тями, мусив би на сім миль від неї відбігти (Марко Вовчок); Сподобалась чортяча мова хлопцю, Не відав він про чортову лукавість, Оддав Іблісу тямку, й серце, й душу (А. Кримський); — Але тоді се (кохання) наскочило на мене раптом, з такою силою, що я цілком стратив застанову (І. Франко).

ТАЛА́НТ (видатні природні здібності людини), ХИСТ, ОБДАРО́ВАННЯ (ОБДАРУВА́ННЯ), ОБДАРО́ВАНІСТЬ, ТАЛАНОВИ́ТІСТЬ, ТАЛА́Н розм., ДАРУВА́ННЯ розм., ДАР уроч., КЕБЕ́ТА розм., І́СКРА БО́ЖА розм. Тепер я сама бачила, що в мене був хист, справжній талант художника (О. Донченко); Комедійне обдаровання письменника; Талант чи обдарування поета саме і проявляється в здібності творити хвилюючі образи і картини життя, образи, які до нього ніхто не створював (А. Малишко); Карнель не був упевнений у своїй талановитості, обдарованості (П. Загребельний); — Я його талан співецький Так високо поважаю, Що співцем своїм придворним Я зробить його бажаю (Леся Українка); Три дари відпущено було Шевченкові щедрою природою: дар співця, дар художника, дар письменника (поета й прозаїка) (М. Рильський); Чи так, батьку атамане? Чи правду співаю? Ех, якби-то!.. Та що й казать? Кебети не маю (Т. Шевченко); Панночка була (і єсть) гарна... має душу живу і навіть іскру Божу (Леся Українка). — Пор. зді́бність.