1. Словник української мови у 20 томах

кебета

КЕБЕ́ТА, и, ж., розм.

Здібність, уміння, хист; розум.

Чи так, батьку отамане? Чи правду співаю? Ех, якби то!... Та що й казать? Кебети не маю (Т. Шевченко);

[Кіндрат Антонович:] А ке, принеси мені води, побачу, чи є у тебе до того кебета? (М. Кропивницький);

– Виміряти ліс – не така вже й проста справа, не у всякого вистачить кебети (М. Стельмах);

Олеговi вистачило кебети зрозумiти, що зараз я ладна прикандичити [вбити] його i найкращий вихiд у цiй ситуацiї – забратися геть (О. Авраменко, В. Авраменко).

◇ (1) В голові́ кебе́та догори́ дри́ґом ста́ла у кого – хто-небудь збожеволів, утратив здатність чітко мислити.

Одного разу серед ночі .. він будить тих, що поснули, і наказує хутко вдягатись. Коли б він не підморгнув до кожного, можна було б подумати, що в нього в голові кебета догори дриґом стала (Олесь Досвітній);

[І] ро́зуму (кебе́ти) не стає́ (не ста́ло, не ста́не) див. става́ти;

Ма́ти кебе́ту див. ма́ти²;

Нема́ (нема́є, браку́є, не ста́ло) кебе́ти див. нема́.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кебета — кебе́та іменник жіночого роду розм. Орфографічний словник української мови
  2. кебета — Здібність, уміння, хист, талант, дар, обдаровання; розум. Словник синонімів Караванського
  3. кебета — -и, ж., розм. Здібність, уміння, хист; розум. Без кебети — нетямущий, дурний. Мати кебету — бути розсудливим, мислячим. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. кебета — в голові́ кебе́та догори́ дри́ґом ста́ла у кого. Хто-небудь збожеволів, утратив здатність чітко мислити. Одного разу серед ночі .. він будить тих, що поснули, і наказує хутко вдягатись. Фразеологічний словник української мови
  5. кебета — ЗДІ́БНІСТЬ перев. мн. (природні задатки, нахили до якоїсь діяльності, творчості), ХИСТ, ЗДА́ТНІСТЬ розм., КЕБЕ́ТА розм., СПОСІ́БНІСТЬ (СПОСО́БНІСТЬ) розм., КЕ́БА діал., ХИСТЬ діал.; ПОТЕНЦІА́Л книжн., ПОТЕ́НЦІЯ книжн. Словник синонімів української мови
  6. кебета — Кебе́та, -ти, -ті Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. кебета — КЕБЕ́ТА, и, ж., розм. Здібність, уміння, хист; розум. Чи так, батьку отамане? Чи правду співаю? Ех, якби то!… Та що й казать? Кебети не маю (Шевч., І, 1963, 63); [Кіндрат Антонович:] А ке, принеси мені води, побачу, чи є у тебе до того кебета? (Кроп. Словник української мови в 11 томах
  8. кебета — Кебета, -ти ж. Дарованіе, умѣніе, способность. Ех, як би то!.. Та що й казать! Кебети не маю. Шевч. 46. Словник української мови Грінченка