1. Фразеологічний словник української мови

кебета

в голові́ кебе́та догори́ дри́ґом ста́ла у кого. Хто-небудь збожеволів, утратив здатність чітко мислити. Одного разу серед ночі .. він будить тих, що поснули, і наказує хутко вдягатись. Коли б він не підморгнув до кожного, можна було б подумати, що в нього в голові кебета догори дриґом стала (Олесь Досвітній).

ма́ти кебе́ту, жарт. 1. Бути розумним, здібним, кмітливим і т. ін. Чи так, батьку-отамане? Чи гарно співаю? Ех, якби то!.. Та що й казать? Кебети не маю (Т. Шевченко); Нічого не скажеш. Мав кебету (З журналу). ма́ти кебе́ту на пле́ча́х. — Вона (Маруся) його їднолітка (однолітка), панове. Пора кебету мати на плечах (Л. Костенко). 2. перев. до чого (заст. к чому). Уміти добре робити щось, розумітися на чомусь. Козак Мамай, сам до малювання маючи кебету, встиг визначити руку якогось великого й своєрідного живописця… (О. Ільченко); Хто мав к чому яку кебету, Такого той шукав бенкету, Всі веремію підняли (І. Котляревський); Якщо вдасться мені добре ця проба, то писатиму більш, якщо ні, то значить — “кебети не маю!” (Леся Українка); — Тепер він працює зоотехніком… Що ж, так тому й бути, коли має до того кебету (В. Вільний).

нема́ (нема́є, браку́є, не ста́ло) кебе́ти кому і без додатка. У кого-небудь не вистачає розумових здібностей. Де ж пак! Такі очевидні речі, а витлумачити людям нема кебети (А. Головко); (Тірца:) Справді, коли бракує ватагам кебети, хай встане жінка, як нова Дебора, і скрикне: “Встань, Ізраїлю, повстань!” (Леся Українка); (Маруся:) І на се, мабуть, кебети не стало! І самі не знають, чого прийшли (М. Костомаров).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кебета — кебе́та іменник жіночого роду розм. Орфографічний словник української мови
  2. кебета — Здібність, уміння, хист, талант, дар, обдаровання; розум. Словник синонімів Караванського
  3. кебета — -и, ж., розм. Здібність, уміння, хист; розум. Без кебети — нетямущий, дурний. Мати кебету — бути розсудливим, мислячим. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. кебета — КЕБЕ́ТА, и, ж., розм. Здібність, уміння, хист; розум. Чи так, батьку отамане? Чи правду співаю? Ех, якби то!... Та що й казать? Кебети не маю (Т. Шевченко); [Кіндрат Антонович:] А ке, принеси мені води, побачу, чи є у тебе до того кебета? (М. Словник української мови у 20 томах
  5. кебета — ЗДІ́БНІСТЬ перев. мн. (природні задатки, нахили до якоїсь діяльності, творчості), ХИСТ, ЗДА́ТНІСТЬ розм., КЕБЕ́ТА розм., СПОСІ́БНІСТЬ (СПОСО́БНІСТЬ) розм., КЕ́БА діал., ХИСТЬ діал.; ПОТЕНЦІА́Л книжн., ПОТЕ́НЦІЯ книжн. Словник синонімів української мови
  6. кебета — Кебе́та, -ти, -ті Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. кебета — КЕБЕ́ТА, и, ж., розм. Здібність, уміння, хист; розум. Чи так, батьку отамане? Чи правду співаю? Ех, якби то!… Та що й казать? Кебети не маю (Шевч., І, 1963, 63); [Кіндрат Антонович:] А ке, принеси мені води, побачу, чи є у тебе до того кебета? (Кроп. Словник української мови в 11 томах
  8. кебета — Кебета, -ти ж. Дарованіе, умѣніе, способность. Ех, як би то!.. Та що й казать! Кебети не маю. Шевч. 46. Словник української мови Грінченка