крівля

ПОКРІ́ВЛЯ (те, чим покривають будівлю зверху), ДАХ, ПОКРИТТЯ́, ВЕРХ, КРІ́ВЛЯ діал., ДАХІ́ВКА діал., ПОБІ́Й діал.; СТРІ́ХА (солом'яна, очеретяна). З бляшаної покрівлі стікали каплі в дубовий дзбан (Григорій Тютюнник); Парове опалення ставив (дід), дахи крив забудовникам трудно добутим шифером (О. Гончар); — Простінків нарочито не ставили й покриття підперли тимчасовою колонадою (І. Ле); Хороші та великі (будинки), та усе муровані, та верхи зеленою краскою розмальовані... (Г. Квітка-Основ'яненко); В кінці верхнього бульвару біліє стара каплиця з берізками на крівлі (С. Тудор); Унизу слалась панорама дахівок, ріжків вулиць і краєчків майданчиків міста (О. Досвітній); — Нехай буде й стріха. Нехай буде солом'яна, коли своя! (А. Крушельницький).

КРОВ (червона рідина, яка, циркулюючи, забезпечує живлення клітин та обмін речовин живого організму), КРОВИ́ЦЯ поет., КРИВА́ВИЦЯ фольк., КЕРВА́ВИЦЯ (КИРВА́ВИЦЯ) діал., КРІВ діал., КРІ́ВЛЯ діал., РУДА́ заст., КРОВИ́НА поет.; Ю́ШКА розм., МАЗКА́ розм. (перев. та, що витекла з рани від удару). — Що тобі? — опритомніла молодиця, схилившись над ним. — Крові багато витекло, — насилу вимовив Остап (М. Коцюбинський); Гірка та важка ти, хліборобська доле!.. Дрібними дощами полита, потом та кривавицею примочена (Панас Мирний); Чув-бо він в Америці від робітників-росіян, що той цар їхній давно вже не білий, а в людській кривавиці забабраний (Д. Бедзик); Голова його ще нижче опустилася; лице налилося крів'ю (Панас Мирний); Чорна земля під копитом, Як та рілля, зрита, Вся костями посіяна, А крівлею злита (С. Руданський); А ми й зостріли їх і всіх — Княжат, панят і молодих — Всіх перерізали. Рудою Весілля вмилося (Т. Шевченко); Пазури здіймає (ворон) хижі, Вижидає крові-їжі: Де б хатину, де б дитину, Де б кровини на хвилину (А. Малишко); — Кресь він мене по щоці, кресь! — удруге.. До лиця — а з його юшка так і цебенить (С. Васильченко); Декотрі борці порозбивали супротивникам кулаками носи, щоки й губи, аж мазка потекла по їх кунтушах (І. Нечуй-Левицький).