куниця

ВО́ЛОТЬ (дрібні колоски, їх цвіт і зерно на одному стеблі), ВО́ЛОТ збірн., ВОЛО́ТТЯ, КИ́ТИЦЯ, СУЛТА́Н, МІТЕ́ЛКА (про очерет, просо); КУНИ́ЦЯ рідше, КУНЯ́ діал. (про очерет). Видався паркий ранок, і коноплі пахтіли на всю низину, викинули волоть проса (К. Гордієнко); Вродило (просо) густе й зелене, а коли викинуло волоття, наче димом вкрилось (П. Панч); У чепурній світлій хаті повно квітів.. Білі пухнасті султани ковили біля рамок портретів, луток вікон, за сволоком (М. Чабанівський); Шумів жовтими мітелками очерет (О. Донченко); Дніпрові плавні. Позолота сонця на стиглих куницях очерету (Г. Епік); Поміж очеретяною кунею, що тихо гойдалася вгорі, виднівся клапоть сірих олов'яних хмар (М. Коцюбинський).

НАРЕЧЕ́НА (жінка стосовно до того, з ким має одружитися), СУ́ДЖЕНА фольк., НЕВІ́СТА заст.; МОЛОДА́, КНЯГИ́НЯ фольк. (під час весілля); КУНИ́ЦЯ фольк. (в обряді сватання). Задумала Орлиха свого Василя одружити, стала шукати йому наречену (Марко Вовчок); Спить на канапі смертельно втомлена, заплакана дівчина — суджена Брянського (О. Гончар); І серп я кинув, і пшеничний стіг, І батьків дім, невісту молодую, І відтоді не бачив більше їх (І. Франко); Ходили по вулицях молоді з розпущеними косами і падали в ноги, прохаючи на весілля (М. Коцюбинський); — Ні, молода княгине, не піду до тебе на весілля (Марко Вовчок); А вони ж, старости, так доладно говорять: — Звір наш та пішов у двір ваш, а з двору у хату.. Тут сховалася наша куниця (О. Іваненко).