куниця

КУНИ́ЦЯ, і, ж.

1. Дрібна хижа тварина родини куницевих з цінним пухнастим хутром.

То брат-птахівник не доглядить, що в курнику продрали куниці дірку й одної ночі – чи то вони, чи тхори – передушили мало не всі несучі кури (Н. Королева);

Найстрашніший для неї [білки] ворог – куниця. Хижа звірина, що й по деревах лазить і в вузеньке дупло прослизне (О. Копиленко);

Чого так багато мишей плодиться? Та того, що їх усяке їсть – і тхір, і колонок, і куниця, і горностай, і сова, і лисиця – всі живляться ними (І. Багряний);

Курять болотні вогні на торфах і бродах, все до нас тікає – птахи, білки, куниці (В. Близнець);

// Хутро цієї тварини.

Душно [Горленкові] в .. кунтуші, облямованому куницею (З. Тулуб);

Згодом інший, місцевий купець майже силоміць упхав йому пальто, підбите куницями (Ірина Вільде);

Ледве позаносили до братського будинку дари московського царя: п'ять сороків соболів, п'ять сороків куниць, ікону Ісуса шириною в півтора ліктя (Р. Іваничук);

Загін сердюків на чолі з державцем, вбраним в адамашки, в кармазини, оксамити, в чорні лисиці, горностаї, соболі, куниці, у золото й срібло, спішить навскоки (В. Дрозд);

Вельможі .. виступають рядком, убрані в своє найрозкішніше вбрання, – білі гуні, криті шовком і паволоками, торочені на рукавах і подолі бурими куницями (І. Білик).

2. перен., нар.-поет. Уживається в обряді сватання.

Постукали і раз, і вдруге, і утретє, і ввійшли старости, і подали хліб, і говорили старости законні речі про куницю, як і поперед сього було (Г. Квітка-Основ'яненко);

А вони, тi дiточки, таки й дрiбнесенькi: сина цiєї осенi оженив, та й до дочки вже тi, що куниць шукають, рипаються (Б. Грінченко);

Побачили ми слід до вашого двору, аж тепер бачимо, що то не куниця, а красна дівиця (М. Грушевський);

Вони ж, старости, так доладно говорять: – Звір наш та пішов у двір ваш, а з двору у хату та й сів у кімнату, тут мусимо його піймати. Тут сховалася наша куниця (О. Іваненко);

За Ганнусю, то годі й казати: вона миттю шурхнула повз них у сіни і звідтам, з за дверей, .. наслухала балачку дорослих дядьків про мисливців і куницю, не ймучи віри: невже це про неї? (О. Забужко).

3. іст. Див. куни́чний 2.

Стануть розказувати, .. як ніхто ні женився, ні заміж не йшов, не заплативши куниці... (Панас Мирний);

– Приміром, наш сотник, прийдеш до нього з проханням, поклін клади, аж два червоних, та ще й курку, та ще й качку, а весільну куницю, аж п'ять злотих (П. Панч).

4. іст. Шкурка лісової куниці, що використовувалася як грошова одиниця; ку́на (у 2 знач.).

Захар Беркут, прийшовши до нього, обіцяв йому десять куниць плати, щоб навчив його своєї примови (І. Франко);

Тоді роль засобів обігу виконували хутра звірів, насамперед, куниці та білки (з наук. літ.);

Пошли, господине, до нас хліб свій продавать, а ми радо купимо. Чого ти захочеш – чи воску, чи білі, чи бобрів, чи чорних куниць, чи серебра, – ми радо дамо (з наук.-попул. літ.).

5. рідко. Волоть очерету.

По той бік очерет стояв чорною стіною, стиха похитуючи червонуватою куницею, злегка шелестячи пожовклим листом (Панас Мирний);

Дніпрові плавні. Позолота сонця на стиглих куницях очерету (Г. Епік).