куниця

куни́ця

-і, ж.

1》 Дрібна хижа тварина родини куницевих з цінним пухнастим хутром.

|| Хутро цієї тварини.

2》 перен., нар.-поет. Наречена.

3》 іст. Плата князеві, поміщикові тощо за шлюб.

4》 іст. Грошова одиниця.

5》 рідко. Волоть очерету.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. куниця — куни́ця іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. куниця — див. наречена Словник синонімів Вусика
  3. куниця — Куна, кунка Словник чужослів Павло Штепа
  4. куниця — КУНИ́ЦЯ, і, ж. 1. Дрібна хижа тварина родини куницевих з цінним пухнастим хутром. То брат-птахівник не доглядить, що в курнику продрали куниці дірку й одної ночі – чи то вони, чи тхори – передушили мало не всі несучі кури (Н. Словник української мови у 20 томах
  5. куниця — ВО́ЛОТЬ (дрібні колоски, їх цвіт і зерно на одному стеблі), ВО́ЛОТ збірн., ВОЛО́ТТЯ, КИ́ТИЦЯ, СУЛТА́Н, МІТЕ́ЛКА (про очерет, просо); КУНИ́ЦЯ рідше, КУНЯ́ діал. (про очерет). Видався паркий ранок, і коноплі пахтіли на всю низину, викинули волоть проса (К. Словник синонімів української мови
  6. куниця — КУНИ́ЦЯ, і, ж. 1. Дрібна хижа тварина родини куницевих з цінним пушистим хутром. Раз над ранок чує тітка: щось так стогне під дверми! Що се? чоловік, чи кітка, чи куниця між курми? (Мак., Вибр., 1954, 410); Найстрашніший для неї [білки] ворог — куниця. Словник української мови в 11 томах