куріти

ДИМИ́ТИ (ДИМІ́ТИ) (виділяти, випускати дим), ДИМИ́ТИСЯ (ДИМІ́ТИСЯ), КУРІ́ТИ (КУРИ́ТИ), КУРІ́ТИСЯ (КУРИ́ТИСЯ), ЧАДИ́ТИ (ЧАДІ́ТИ), ДИМУВА́ТИ розм., КАДИ́ТИ розм.; КОПТІ́ТИ (густо, з кіпоттю). На обрії димить пароплав (О. Донченко); Вогнище перетліло і вкрилося попелом, але ще диміло (Григорій Тютюнник); Вона вдивлялася в нафтівку, що вже ось-ось догоряла і не світила, а димилася і наповнювала всю хатину чадом (І. Франко); — Чи за тобою, сину, сто вовків гналось, чи щось димілось під ногами? — занепокоєно стрічає мене, захеканого, на порозі мати (М. Стельмах); На місці застави курів лиш попіл та стриміли чорні комини печей (Я. Стецюк); Вкине (Чіпка) у піч гнилої соломи, тліє вона там собі та курить (Панас Мирний); Підняв (вихователь) недопалок. Він ще курівся (Ю. Збанацький); Де не горить, там не куриться (прислів'я); Праворуч чаділи димом широкі труби і крізь дим проривалися язики полум'я (А. Хижняк); Не відчували (сталевари) опіків на руках, не помічали, як на них починає димувати одяг (П. Загребельний); Кадить світло, скло заяложене, зверху надбите (А. Тесленко); Ще довго коптіла гасова лампа, поки Макар скінчив свій конспект (С. Добровольський).

I. ПАРУВА́ТИ (виділяти пару, тепло, вологу внаслідок температурних змін), КУРИ́ТИСЯ (КУРІ́ТИСЯ), КУРІ́ТИ, ДИМИ́ТИСЯ (ДИМІ́ТИСЯ), ДИМИ́ТИ (ДИМІ́ТИ). Вигріті сонцем поля, скільки зглянеш, буйно парують, теплою земною силою струменять у небо (О. Гончар); Сходило сонце, курилася вогка і тепла земля (Я. Баш); Легеньким відпаром курілося озерце (М. Стельмах); Висохла, спрагла земля ще куріла від сонячної спеки (В. Собко); Димилась ріка. Водяна пара сивими клубками піднімалась угору (В. Гжицький); Дерева димілися ранішнім паром (М. Стельмах); Він зігрівся, димив парою, неначе комин, вуси й брови стали в нього молочні (М. Коцюбинський); Дніпро димів, як пожарище (Я. Баш).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. куріти — курі́ти 1 дієслово недоконаного виду горіти, виділяючи дим рідко курі́ти 2 дієслово недоконаного виду здіймати куряву Орфографічний словник української мови
  2. куріти — КУРИТИСЯ; (- сніг, куряву) кушпелити, кушпотіти. Словник синонімів Караванського
  3. куріти — I -рить, рідко куріє, недок. Горіти слабо, виділяючи при цьому дим. || Сповнювати повітря димом. II -рить, недок. 1》 Підіймати куряву вгору. 2》 Здійматися вгору (про пил, сніг, туман і т. ін.). || чим. Те саме, що парувати I 1). || безос. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. куріти — Ію, -ієш, рідко, недок. Горіти слабо, виділяючи при цьому дим. Куріють вигаслі багаття, собаки виють до зірок... (ЗД:43); Куріє руїна. Кривавим стікає потоком, і сонце татарське — стожальне — разить наповал. (П-1:45). Словник поетичної мови Василя Стуса
  5. куріти — КУРІ́ТИ¹, кури́ть, недок. Горіти слабо, виділяючи при цьому дим. Вкине [Чіпка] у піч гнилої соломи, – тліє вона там собі та курить (Панас Мирний); Тільки перед завісою .. Словник української мови у 20 томах
  6. куріти — аж кури́ть. 1. Бути в розпалі, в стані найвищого напруження. Вітром майнула (Катерина) до гурту, де аж куріла гульня (С. Васильченко). 2. Дуже завзято, уперто. Фразеологічний словник української мови
  7. куріти — Курі́ти, -рю́, -ри́ш, -ря́ть = кури́тися Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. куріти — КУРІ́ТИ¹, кури́ть, рідко курі́є, недок. Горіти слабо, виділяючи при цьому дим. Вкине [Чіпка] у піч гнилої соломи,— тліє вона там собі та курить (Мирний, II, 1954, 193); Тільки перед завісою.. Словник української мови в 11 томах
  9. куріти — Куріти, -рію, -рієш гл. Быть пыльнымъ, пылить. Кропить дощик дороженьку, да щоб не куріла. Макс. Тепер не курітиме, — дощик пройшов. Знов щось куріє, тільки не туди, а відтіль ближче, ближче, пил такий збива. Г. Барв. 74. Словник української мови Грінченка