лупнути

ГЛЯ́НУТИ, ПОГЛЯ́НУТИ, ПОДИВИ́ТИСЯ, ЗИ́РКНУТИ, СПОГЛЯ́НУТИ рідше, ЗГЛЯ́НУТИ рідше, ЗИРНУ́ТИ рідше, ЛУ́ПНУТИ фам., ГЛИ́ПНУТИ діал., ПОГЛИ́ПНУТИ діал.; БЛИ́МНУТИ, БЛИ́СНУТИ, ЗБЛИ́СНУТИ, БЛИ́КНУТИ (перев. зі сл. очима, оком, поглядом). Гляньте, хлопці! Сонце підвелося!.. (В. Сосюра); Погляну я в теє віконце (Леся Українка); Хочеться хоч подивиться На свій край на милий (Т. Шевченко); Катря од печі зиркнула раз — сидять (Юхим і Цигуля), понасуплювались і мовчать, потім глянула вдруге (А. Головко); Повернулася (Катря) додому ік вечору така, що батько споглянув, та й поспитав у неї, де була (Марко Вовчок); Леся, зглянувши на матір, похитала головою (П. Куліш); Дід Маркіян скоса, пильно зирнув на Валю (С. Васильченко); Пройшов (матрос) повз самого вартового. Той лупнув на нього байдуже (І. Микитенко); Микола поглянув на стелю, глипнув в один кут і в другий (Лесь Мартович); Василь.. збоку поглипнув на сина, крадькома, несміливо (І. Франко); Варвара Григорівна злісно блимнула поглядом на чоловіка (М. Стельмах); Василина блиснула круглими карими очима і знов спустила вії на щоки (І. Нечуй-Левицький); — В мене є пропозиція, — зблиснула оченятами Марися Павлівна, — давайте назвем (табір).. "Бригантина" (О. Гончар); Яків понуро бликнув очима на батька (Панас Мирний). — Пор. 1. диви́тися.

КЛІ́ПАТИ (мимоволі швидко опускати й піднімати повіки, вії), МОРГА́ТИ, МИГА́ТИ, ЛУ́ПАТИ розм., ЗМИГА́ТИ розм., ЗМИ́ГУВАТИ розм., ЛИ́ПАТИ діал. — Док.: клі́пнути, моргну́ти, зморгну́ти, мигну́ти, лу́пнути, змигну́ти, ли́пнути. Він швидко кліпав віями, немов боявся, що зрадлива сльоза викотиться з ока (Л. Первомайський); Його борода тряслася, а червоні очі сльозливо моргали (Г. Хоткевич); Не мигаючи, він різко дивиться на дукача (М. Стельмах); Зоня закотила чоловічки під повіки і лупала тільки самими білками (Ірина Вільде).

СТРІЛЯ́ТИ (робити постріл, постріли з вогнепальної зброї), БИ́ТИ, ПАЛИ́ТИ розм., СМАЛИ́ТИ підсил. розм., ЛУПИ́ТИ підсил. розм., ЧЕСА́ТИ підсил. розм., ГАТИ́ТИ підсил. розм., ДОВБА́ТИ підсил. розм., ДОВБТИ́ підсил. розм. (уперто й методично — перев. з гармат); СТРОЧИ́ТИ, ТАТА́КАТИ розм., ТА́КАТИ розм., ТАТА́ХКАТИ розм. (з кулемета, автомата); СТУ́КАТИ (неголосно, на відстані); СТУГОНІ́ТИ (безперервно і сильно); ПОСИЛА́ТИ (із сл. куля, снаряд і т. ін.). — Док.: ви́стрелити, стре́льнути (стрі́льну́ти), уда́рити (вда́рити), ви́палити, лу́пнути, чесну́ти, чесону́ти, вгати́ти, довбну́ти, довбону́ти, пальну́ти, палахнути розм. прострочи́ти, тата́кнути, тата́хнути, сту́кнути, посла́ти. Вдалині стріляє білими димками швидкострільна гармата крейсера (Ю. Яновський); — Як на війні було: стрілянина, з гармат же били, як барикади розбивали (А. Головко); (Кряж:) То я тоді, як смеркло, запріг коней, викликав Ганю, закутав її в бурку і — по конях..! Вискочив її батько, спустив собаку з ланцюга, схопив берданку і давай по мені смалити (М. Зарудний); Зенітки луплять, шум такий (С. Воскрекасенко); — Як почнуть артпідготовку — кожна батарея знає, по якому (доту) їй ціляти. Та по тому, а та по тому, гатитиме йому в лоба, аж поки він і не лусне! (О. Гончар); З лісу строчив без кінця кулемет (В. Сосюра). — Пор. 2. ба́хнути.