лупнути

ЛУ́ПНУТИ¹, ну, неш, док., фам.

Однокр. до лу́пати.

І не змельне нікуди, тільки коли-не-коли віями лупне, мов згоне ненароком .. сльозину (Панас Мирний);

– Та не займайте її!.. Бачите – лупнула очима та й знову заплющила. Їй, сердешній, дихати важко (Л. Яновська);

Семен Іванович жваво перехилив у рота чарку, лупнув очима, цмокнув і зневажливо скривився (Б. Антоненко-Давидович).

◇ (1) Лу́пнути очи́ма <�діал. Ли́пнути очи́ма>:

а) (куди, на кого – що і без дод.) глянути, зиркнути на кого-, що-небудь.

Лупнеш очима вгору – над тобою, між темним гіллям... висять спілі груші (Сл. Б. Грінченка);

Він сів, лупнув очима на світло (Панас Мирний);

Семен Іванович жваво перехилив у рота чарку, лупнув очима, цмокнув і зневажливо скривився (Б. Антоненко-Давидович);

б) прокинутися або опритомніти, розтуливши повіки.

Лупнув очима [Максим], підвів із постелі голову, прислухається (С. Васильченко);

Никифор підвів у напівтемряві їжакувату голову, здивовано лупнув очима. – Де це я? (Микита Чернявський).

ЛУПНУ́ТИ², ну́, не́ш, док., кого – що, розм.

1. Однокр. до лупи́ти 3.

Оце грушечки. За них можна часом грошики лупнути. Всього дерев понад сотню (У. Самчук).

2. Однокр. до лупи́ти 4.

– Гайда до роботи! – гукнув він і лупнув по спині нагайкою одного невільника (І. Нечуй-Левицький).