лігвище

ЖИТЛО́ (приміщення, призначене для життя людей), ОСЕ́ЛЯ, ПОМЕ́ШКАННЯ, ДІМ, ДОМІ́ВКА, ХА́ТА, ПОРІ́Г (перев. з означ.), ГОСПО́ДА, ЛІ́ГВИЩЕ розм., ДО́МА розм., МЕ́ШКАННЯ діал., ЖИТВО́ діал., СЕЛИ́ТЬБА заст.; ХАТИ́НА (перев. невелике, убоге); НОРА́ зневажл. (тісне, темне); АПАРТАМЕ́НТИ (надто просторе). Світле, чисте, життєрадісне житло прикрашує й облагороджує наш побут (Я. Качура); Навіщо у старій та вогкій хаті жити, коли є нова, суха, простора та ясна оселя? (Л. Яновська); Набрали хлопців до бригади, дали їм сяке-таке помешкання (О. Лупій); Радісні вигуки наповнили дім (Ю. Смолич); Подано автомобілі — розвезти акторів по домівках (Ю. Яновський); Покинула знову хату, Синову господу (Т. Шевченко); — Прощайте, рідні пороги, де походжали мої ноги! (І. Нечуй-Левицький); Андрій, відколи жив, не бачив такого поганого мешкання (І. Франко); Хата здалася Христі великим льохом, а не людським житвом (Панас Мирний); — Де ті людські селитьби, де той народ, що.. оселяв колись родючу землю (М. Коцюбинський); Коли Свиридович вигнав татарку до хатини в садку, баба Палажка обурилася. — От собака! Жінці родити час, а він її з хати жене до того чортового лігвища (З. Тулуб); Озлився (дід Маківка) на весь світ, заперся у своїй норі і довго не виходив (М. Чабанівський); Тут було побудовано дачі обласного керівництва.. розкіш апартаментів доморощеного панства по-особливому сприймається на тлі убозтва державної наукової установи (з журналу). — Пор. 1. барлі́г, халу́па.

ЛІ́ГВО (заглиблення або інше місце в землі, де живе тварина), ЛІ́ГВИЩЕ, ТИ́РЛО, ЛЕГО́ВИЩЕ діал.; КУБЛО́ (також заглиблення для плазунів); КУ́БЛИЩЕ, БАРЛІ́Г, БАРЛО́ГА, ГАЙНО́ розм., ГА́ВРА діал., МА́ТОЧНИК діал. (лігво ведмедя); ВОВКІВНЯ́ (вовче лігво). Не можна, ясна річ, залишати в спокої вовчі лігва і самих вовків, цих ворогів нашого господарства... (Остап Вишня); Потім гукнув Жайсака, щоб він показав Шевченкові і його товаришеві місця вовчих лігвищ (З. Тулуб); Отут саме вовче тирло (Словник Б. Грінченка); Нараз тут перед ними щось зашелестіло, — мабуть, звір якийсь підкинувся, виполошений із свого леговища (І. Франко); Гади збиралися на зиму в спільне кубло! (О. Донченко); На віддалі тридцяти кроків піднявся з барлога величезний ведмідь (В. Гжицький); З диких ломів, з гайна, встає на задні лаби ведмідь (М. Коцюбинський); Знов загриміли ще з більшою силою жуброві роги, розносячи тривогу в сумрачні медведячі гаври (І. Франко); — Тату, там у вовчім яру у вовківні двоє коней збахтажено (Марко Вовчок).