мигати

БЛИ́СКАТИ (про джерело світла або предмет, на якому відбивається світло, — раз у раз яскраво блищати, світитися переливчастим світлом), МИГА́ТИ, БЛИ́КАТИ діал., ВИБЛИ́СКУВАТИ підсил., БЛИСКОТІ́ТИ (БЛИСКОТА́ТИ) підсил., РОЗБЛИ́СКУВАТИСЯ підсил. рідше, РОЗБЛИ́СКУВАТИ підсил. рідко; ПОБЛИ́СКУВАТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, ЗБЛИ́СКУВАТИ (злегка або час від часу блискати); ПРОБЛИ́СКУВАТИ (слабко, невиразно блискати крізь яку-небудь перешкоду); МИГТІ́ТИ, МИГОТІ́ТИ (МИГОТА́ТИ) підсил., МЕРЕХТІ́ТИ, ГРА́ТИ, ВИГРАВА́ТИ підсил., БРИНІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ІСКРИ́ТИ, ЛЕЛІ́ТИ, РЯХТІ́ТИ (блискати, відбиваючи світло; про очі — сяяти тремтливим блиском); СПАЛА́ХУВАТИ (час від часу сяяти яскравіше); КРЕСА́ТИ підсил. розм. (про блискавку, іскри тощо); ПОЛОСУВА́ТИ (про джерело світла — спалахувати, освітлюючи що-небудь смугами). Блискав вогонеь гарматних залпів (Ю. Яновський); Біля пробитої через сніг дороги дрімали вітряки. Сині тіні від них лягали на білий сніг, який блискав, іскрився, туго рипів під ногами (П. Панч); Страшна блискавка мигає та миготить, сливе безперестанку (І. Нечуй-Левицький); Над Дунаєм виблискували ластівки, широка річка мирно синіла під чистим небом (О. Гончар); Сонце палить, спина терпне, блискотять в руках серпи (Н. Забіла); Сонце яріло на крутих снігах, розблискувалося прозорим золотом на дивних бурульках (П. Загребельний); Блакитні ятагани ковзанів Поблискували в місячному світлі (Д. Павличко); Трудова пора, квітень 1921 року, де-не-де полискують на сонці волики та гніді коні (К. Гордієнко); Де-не-де вода червоно проблискувала під косими променями сонця (Ю. Бедзик); В руці мигтить револьвер (Григорій Тютюнник); Вже низина вкрилась польським військом, неначе червоним маком. Шаблі, підняті вгору, блищали й миготіли (І. Нечуй-Левицький); Її очі мерехтіли вогнем зворушення (О. Кобилянська); Місяць виграє на темних шибках вікон (Панас Мирний); На очах Любові Максимівни бриніли сльози (В. Собко); Жемчуг іскрить і леліє (Ю. Федькович); Михайло не рушив з місця. Сигарета спалахувала в пітьмі (М. Томчаній); Коні. З-під копит у них крешуть іскри (І. Цюпа); Гув грім, полосували блискавиці (О. Досвітній). — Пор. 1. бли́снути, 1. блища́ти, 2. блища́ти, 3. блища́ти, відбли́скувати, 1. перелива́тися, 1. світи́ти.

БЛИ́СКАТИ (чим і без додатка — уривчасто, з перервами світити; посилати короткі світлові сигнали), БЛИ́МАТИ, МИГА́ТИ, МОРГА́ТИ розм. То поїзд лине з гуркотом і свистом, Червоним оком блискає на сніг... (М. Рильський); Блимає червоною цяткою семафор (В. Кучер); — Значить, коли щось трапиться, — сказав пілот дівчинці, — мигай бортовими вогнями (М. Трублаїні); До села Гаїв шляхом мчала машина, раз по раз моргаючи сліпучо фарами (І. Цюпа). — Пор. 2. бли́снути, 1. світи́ти.

КЛІ́ПАТИ (мимоволі швидко опускати й піднімати повіки, вії), МОРГА́ТИ, МИГА́ТИ, ЛУ́ПАТИ розм., ЗМИГА́ТИ розм., ЗМИ́ГУВАТИ розм., ЛИ́ПАТИ діал. — Док.: клі́пнути, моргну́ти, зморгну́ти, мигну́ти, лу́пнути, змигну́ти, ли́пнути. Він швидко кліпав віями, немов боявся, що зрадлива сльоза викотиться з ока (Л. Первомайський); Його борода тряслася, а червоні очі сльозливо моргали (Г. Хоткевич); Не мигаючи, він різко дивиться на дукача (М. Стельмах); Зоня закотила чоловічки під повіки і лупала тільки самими білками (Ірина Вільде).

МИГТІ́ТИ (з'являтися на короткий час і зникати з поля зору; перен. — швидко, зненацька з'являтися в свідомості), МИГА́ТИ, МЕЛЬКА́ТИ, МИГОТА́ТИ (МИГОТІ́ТИ) підсил., МЕЛЬКОТІ́ТИ підсил., МАЙОРІ́ТИ, МИГКОТІ́ТИ підсил. діал.; МЕРЕХТІ́ТИ, РЯХТІ́ТИ розм., МЕРКА́ТИ діал., МЕРКОТА́ТИ (МЕРКОТІ́ТИ) підсил. діал. (швидко, в'юнко рухатися в чиємусь полі зору, рябіти в очах); МА́ЯТИ, ПРОМА́ЮВАТИ (час від часу з'являтися вдалині). — Док.: мигну́ти, промиготі́ти, мелькну́ти, майну́ти, прома́яти. Ходять, виблискують рибоньки, швидко мигтять вглибині (Н. Забіла); У його голові вже мигтіли картина за картиною (Б. Грінченко); Перед ним мигнув, як на екрані, білявий хлопчик з лозиною (П. Панч); Зорі мелькали у хатнє віконце (Марко Вовчок); Маринка хмурить брівоньки Та віями мигоче (В. Бичко); Шаблі, підняті вгору, блищали й миготіли (І. Нечуй-Левицький); Сунуть лавами селяни, тільки вила мелькотять (В. Сосюра); Метелики так і майорять (А. Тесленко); Білявий огник мигкотів, і шкварчав, і димів (І. Франко); Поділ мерехтів сузір'ям дрібних вогників (Ю. Смолич); Десь удалині, на протилежному березі, у буряній каламуті тьмяним сузір'ям ряхтіли вогні заводів (Я. Баш); Свічка меркоче, мов догасаюче життя (І. Франко); Хлюпав дощ, а тихе світло Меркотіло в ліхтарях (А. Кримський); Має біла торба Через яр. Йде дівчина горда На базар (П. Воронько); Між деревами гарно вирізьблювалися летючі постаті коней, блискала зброя, мальовничо промаював дорогий одяг (П. Загребельний).

СВІТИ́ТИ (про вогонь, небесні світила, ліхтарі тощо — випромінювати світло), СВІТИ́ТИСЯ, ГОРІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИСЯ, ПРОМЕНИ́ТИСЯ, ПРОМІ́НИТИСЯ, ЗОРІ́ТИ поет.; МЕРЕХТІ́ТИ, БЛИ́МАТИ, МИГТІ́ТИ, МРІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ТРЕМТІ́ТИ, ТРІ́ПАТИСЯ, МИГА́ТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, РЯХТІ́ТИ, ЛУ́ПАТИ розм., БЛИ́КАТИ діал. (світити нерівно й тремтливо); СЯ́ЯТИ, СІЯ́ТИ, ВИСВІ́ЧУВАТИ, ПАЛА́ТИ, ЯСНІ́ТИ, ЯСНИ́ТИСЯ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ рідше, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ПЛОМЕНИ́ТИСЯ (ПЛОМЕНІ́ТИСЯ) поет. рідше, СЯ́ТИ заст. (яскраво світити); ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ рідше, ПАЛАХТІ́ТИ, ЖАХТІ́ТИ (світити яскраво, але нерівно); ПРИСВІ́ЧУВАТИ (випромінювати неяскраве світло); ЛЮМІНЕСЦІЮВА́ТИ спец. (світити холодним світлом); ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (світитися, пронизуючи щось). Світить місяць, та не гріє (прислів'я); Блимала лампа без скла й більше чадила, ніж світила (І. Нечуй-Левицький); Ми встаємо з півнями; Ще світяться по місту ліхтарі (П. Грабовський); Троянівка ще спала, хоч по деяких хатах уже світилося (Григорій Тютюнник); Горіли електричні лампи. Був вечір (Ю. Яновський); Сонце ледве променіє, І на сході вже світає (Леся Українка); Все небо мерехтіло зорями (О. Гуреїв); В хижі світилося, блимав олійний каганчик (П. Загребельний); Сіріє мла долин, Мигтять огні (М. Зеров); Ми під явором сиділи, А над нами зірки мріли (І. Манжура); Не зважав (місяць) ні на зорі, що іскрилися довкруги нього, ні на білі хмари (Н. Кобринська); Там тисячі зірок одна перед другою вигравають: та лупає, а та труситься тихо (Панас Мирний); В небі чистім і прозорім Сонце сяє (М. Рильський); Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно (В. Стус); Перед вікном висвічував повний місяць (О. Гуреїв); Свічка тихо і рівно палала (М. Коцюбинський); Полум'яніло серпневе сонце (Н. Рибак); Пломеніють багряні заграви пожеж (С. Скляренко); Снується тихо ясна ніч.. І тисячі на небі свіч Палахкотять над головою (С. Руданський); У ярмах народів конали ідеї.., Та всюди зоря палахтіла (І. Драч); Пожаром жахтить небокрай (А. Малишко). — Пор. 1. бли́скати, 2. бли́скати, 1. блища́ти.