милий

ДОРОГИ́Й (який викликає високі почуття, близький серцю, необхідний), МИ́ЛИЙ, РІ́ДНИЙ, ЛЮ́БИЙ, ЗАПОВІ́ТНИЙ, ЗАВІ́ТНИЙ рідше, ДОРОГОЦІ́ННИЙ підсил., СВЯЩЕ́ННИЙ підсил., СВЯТИ́Й підсил. Хлоп тікав на вільні землі, рятуючись, як міг, од панщини, лишаючи на рідній землі все дороге, все миле його серцю (М. Коцюбинський); Кожен бачив.. молодую молодицю, що безмовно сиділа, наче стративши таки дощенту усе дороге та любе (Марко Вовчок); Тут, надворі, я зараз почувався вільніше, мене ніщо не сковувало, я був наодинці з собою, й мені була рідна й дорога моя воля (Є. Гуцало); Перечитуючи знову заповітний лист, вона ніби торкнулась серцем джерела, яке виповнило його по вінце дивним почуттям (Н. Рибак); — Кожда громада має свої дорогоцінні установи і порядки, породжені потребами (І. Франко); Тася заздрила подругам, знайомим, усім людям, для яких слово "мати" було священним (Л. Дмитерко); Є хіба святіше слово — мати? Чи людина, що рідніш бува? (Я. Шпорта).

КОХА́НА (та, кого кохають), МИ́ЛА, ЛЮ́БА, ЛЮБИ́МА, ЛЮБО́В, ПО́ДРУГА, КОХА́НКА рідше, КОХА́ННЯ розм., ЛЮ́БКА розм., ЛЮ́БОНЬКА пестл., ЛЮ́БОЧКА пестл., СИМПА́ТІЯ розм., ПА́СІЯ заст., МИЛОДА́НКА заст., СЕРДЕНЯ́ фольк., СЕ́РДЕНЬКО фольк., СЕ́РДЕ́ЧКО фольк., СОЛОДЯ́ТКО фольк., ЛА́ДА фольк. Це тільки в юності думається, що твоя кохана залишиться однаковою на все життя (М. Стельмах); Грай, дуда моя кленова, як не грала ти давно, щоб для любої розмови мила глянула в вікно (В. Сосюра); Ти спиш, моя люба, далеко, далеко... (К. Герасименко); Як жить на світі хороше, у парі йти з любимою! (І. Гончаренко); З колодниками гнали його по етапу, а за ним пішла і його любов — його дівчина (М. Стельмах); Земля назустріч йому кидала фіміамом туманів своїх і ніжно дихала, як засоромлена коханка (В. Винниченко); (Василь:) Он-он де те віконечко, ..там моє вірне кохання сидить, мене дожидає (Панас Мирний); — Кинув я наймитування. Домовилися з моєю любкою — засилаю сватів (Ю. Збанацький); Ми кохались не так, Як кохається всяк, — Я та любонька Аннабель-Ді (П. Грабовський); Стежив за нею тільки Микита, але він уже, здається, знайшов собі нову пасію (Ф. Бурлака); — Возьми, сину, нагайку-дротянку, Провчи, сину, свою милоданку (П. Чубинський); Вийди, дівчино, Вийди, рибчино, Вийди, серденя, Утіхо ж моя (П. Чубинський); Коли б мені новий човник Та новеє ще й веселечко — Сів би поїхав на той бережечок, Де дівчина, моє сердечко (пісня); — Введи у дім дружину собі, ладу (Л. Костенко).

КОХА́НИЙ прикм. (якого кохають), МИ́ЛИЙ, ЛЮ́БИЙ, ЛЮБИ́МИЙ, ЛЮ́БЛЕНИЙ розм. Жайсак певно говорив їй щось хороше, а втім, і найпростіші слова в устах коханої людини завжди бринять чарівною музикою... (З. Тулуб); — Вулкасю милий, уродливий! Мій друже вірний, справедливий! Чи дуже любиш ти мене? (І. Котляревський); Він стояв у садку під яблунею, вкритою білим цвітом, і говорив з любою дівчиною (М. Коцюбинський); В кіосці сидить Маруся Богуславка, найстарша й любима Юсуфова жінка (І. Нечуй-Левицький); Удова його люблена тоді вже звінчалася з якимсь шинкарем (Марко Вовчок).

КОХА́НИЙ ім. (чоловік, якого кохають), МИ́ЛИЙ, ЛЮ́БИЙ, ЛЮБИ́МИЙ, КОХА́НЕЦЬ рідше, КОХА́ННЯ розм., ЛЮБКО́ розм., ЛЮ́БЧИК розм., СИМПА́ТІЯ розм., ПА́СІЯ заст., МИЛОДА́Н заст., СЕРДЕНЯ́ фольк., СЕ́РДЕНЬКО фольк., СЕ́РДЕ́ЧКО фольк., СОЛОДЯ́ТКО фольк., ЛА́ДО фольк. Вона покаже вам, що й зараз люди вміють кохати і з вірністю ждати коханих! (О. Гончар); Якщо зійде моя рута, Остануся тута, Прийде милий в мою хату Хазяїнувати (Т. Шевченко); — Не любий він мені, — кажу їм.. — Що ж вони? — Годі, кажуть, усе любого та милого дожидати (Панас Мирний); Нічого не відповіла йому Зінька.. і пішла стежкою одна, пригнічена, ображена в кращих своїх почуттях, покинута любимим (А. Шиян); На вигоні прощалася Горпина зі своїм любком (І. Франко); То була її любов, то був її любчик Павлусь (І. Нечуй-Левицький); Коли б я зозуленька, То б я крильця мала. Сіла б полетіла на чужую сторонку Шукать свого милодана (коломийка); — Повій, вітре, повій, буйний, Повій з того краю, Де живе моє серденько — Де милий витає (Л. Боровиковський); — А я би ся не здрімала, хоч би засвітало, Коби прийшло солодятко Та й защебетало (коломийка); — Не бійся, ладо моє, Нікуди я від тебе не піду (Д. Міщенко).

ЛЮ́БИЙ (який викликає любов, приязнь, симпатію), ДОРОГИ́Й, МИ́ЛИЙ, ЖАДА́НИЙ, БЕЗЦІ́ННИЙ підсил., НЕНАГЛЯ́ДНИЙ підсил. поет., ЛЮБИ́МИЙ, ПРИХИ́ЛЬНИЙ кому, чому, рідше, ЛЮБ'Я́ЗНИ́Й заст. діал. Скільки доброти було в обличчі, .. Як дивився приятелеві в вічі Любий наш Михайлович Павло (Остап Вишня) (М. Рильський); Ім'я Шевченка було, є і буде дорогим для всіх народів.. (О. Корнійчук); Не тямлячи себе від радості, Шевченко обняв жаданого гостя (З. Тулуб); Михайло Іларіонович на схилку літ своїх, безцінний друг мій, просить полтавське дворянство про допомогу (О. Полторацький); Кума Глафіра в дерев'яних ночвах купала свого ненаглядного сина (С. Чорнобривець); Стрункими рядами рушили богунці повз любимого командира (О. Довженко); Хай нагада себе в цім слові Здавен прихильний вам піїт: — Не скривдив він святій любові І пориванням давніх літ! (М. Старицький); Дуньку привітала Пелагея Тихонівна добре, бо це була одна з тих люб'язних їй дівчат (Л. Яновська). — Пор. 2. приє́мний.

ПРИЄ́МНИЙ (який викликає задоволення, втіху, насолоду своїми якостями, властивостями, створює гарний настрій тощо), ХОРО́ШИЙ, МИ́ЛИЙ, ПРИ́ЯЗНИЙ, СЛА́ВНИЙ, ВІДРА́ДНИЙ, УТІШЛИВИЙ (ВТІШЛИВИЙ), УТІ́ШНИЙ (ВТІ́ШНИЙ), УГО́ДНИЙ (ВГО́ДНИЙ) заст., БЛА́ГОСНИЙ заст., ОХВІ́ТНИЙ діал.; ДОЛА́ДНИЙ (перев. про спів, музику тощо). Маруся замовкла і задумалась: їй.. не бажалось зачіпати в своїй душі смутну нотку в такий веселий, приємний час, поруч з милим (І. Нечуй-Левицький); (Яків:) Більше нічого не скажеш? (Мар'яна:) А що тобі сказати? (Яків:) Слово хороше (М. Зарудний); Не те гоже, що гоже, але те гоже, що миле (прислів'я); Уранці їхали, грудьми Повітря приязне впивали (М. Рильський); Славний вийшов сніданок у нас на пісочку між морем, що хлюпа під самі ноги, і боком барки!.. (М. Коцюбинський); Після напруження, після буйного льоту думок, цей спокій здався дівчині таким відрадним і бажаним (О. Донченко); Спать не можу й бачу сни: Десь немов садок розкішний, В нім квіток рядок утішний, В тихім сяєві весни (І. Франко); — Правду казав сват:.. На мою дитину не зажалієтесь, каже. Я годував її, щоб вона і Богові, й людям угодна була (А. Тесленко); Змусила (мелодія) море затамувати ритмічний подих прибою і завмерти в благосній дрімоті (О. Левада); Охвітна розмова; Зі шляху обізвалася неголосна доладна пісня (М. Стельмах). — Пор. 1. ні́жний.

ПРИЄМНИЙ (про людину, її обличчя, поведінку тощо — який подобається, викликає симпатію), МИ́ЛИЙ, СЛА́ВНИЙ, ХОРО́ШИЙ, МИЛОВИ́ДИЙ, МИЛОВИ́ДНИЙ, СИМПАТИ́ЧНИЙ, НІЧОГЕ́НЬКИЙ розм., МИЛОЛИ́ЦИЙ розм. Досить приємне для ока поєднання: пшеничне волосся, теплі карі очі (О. Забужко); Вона молодесенька, люба та мила, з ясними очима, з веселим серцем (Марко Вовчок); — Які ви щасливі! — обізвалась Тетяна Степанівна: — маєте таку славну наймичку (М. Коцюбинський); Звісно, коли хто котру любить, то й дума, що вона і усім така хороша і люб'язна здається, як і йому (Г. Квітка-Основ'яненко); У хаті біля столу в кирзових чоботях стоїть висока миловида жінка середніх років (М. Стельмах); Вигонистий, з миловидним обличчям візник подивився на діда, як на знайомого (Є. Гуцало); Головку дівчини не можна було назвать дуже красивою, ..вся вона була більше симпатична, ніж гарна (Олена Пчілка); Хай він запам'ятає її якщо й не красунею, то таки ж нічогенькою! (О. Гончар); Пеклись тут (у пеклі) гарні молодиці, Аж жаль було на них глядіть, Чорняві, повні, милолиці (І. Котляревський). — Пор. 1. лю́бий, 1. прива́бливий.