моква

СЛЬОТА́ (хмарна сира погода з дощем або мокрим снігом, з багном на землі), МОКРІ́НЬ розм., МОКРОТЕ́ЧА розм., МОКРОТА́ розм., МОКРЕ́ЧА розм., ЛЯПАВИ́ЦЯ розм., МОКВА́ діал., ЛЯПОТНЯ́ВА діал., ПЛЮТА́ діал. Надворі сіра холодна сльота. Мокрий сніг заліплює очі, мряка пронизує до кісток (П. Колесник); Важко було їм голодним стояти в степу просто неба в пронизливий осінній холод і мокрінь (З. Тулуб); — Ну хто ж таки їздить на полювання, коли туман, коли за три кроки нічого не видно? Ваш шеф.. сидить тепер удома й на всі заставки кляне вчорашню мокротечу (Ю. Шовкопляс); Жито спрівало від мокречі (К. Гордієнко); Тротуари, мокра ляпавиця.. Світ одбився плямою в калюжі (М. Рильський); Надворі була негода: моква, туман, темрява (С. Чорнобривець); На вулицях ляпотнява страшенна (Леся Українка). — Пор. 1. него́да.

БОЛО́ТО (грузьке місце з надмірно зволоженим ґрунтом, часто зі стоячою водою); БАГНО́, БАГНИ́ЩЕ, МОЧАРІ́ мн. (одн. МОЧА́Р), БАГОВИ́ННЯ розм., БАГНЮ́КА розм., БАГНОВИ́ЦЯ рідше, БАГНОВИ́ЩЕ, ТВАНЬ, ТВАНЮ́КА розм. (болотисте тванисте місце, болотиста місцевість); ГНИЛОВО́ДДЯ, ГНИЛОВІ́Д рідше, ГНИЛОВО́ДЬ рідше, ПРОГНІ́Й (болотиста місцевість, покрита стоячою, затхлою водою); МОКВА́ діал., МОКЛЯ́К діал., МОКРЯ́К діал., МОКРА́ВИНА діал. (грузьке, вологе місце, низина, залита водою); РУДА́ діал., РУ́ДКА діал. (іржаве болото). Хутір у лісах та болотах, навколо дрімучі саги, осоки, дороги не наїжджені, плутані — вдарять дощі, ні проїдеш, ні пройдеш (Григорій Тютюнник); Прийшов приказ з волості рівняти шляхи, лагодить мости та насипать на багнах греблі (І. Нечуй-Левицький); У долині, мов у ямі, На багнищі город мріє (Т. Шевченко); Коровайний узявся перекинути через мочарі греблю і міст, щоб до дач не треба було робити гаку у п'ять-шість кілометрів (Д. Бедзик); Шість бульдозерів.. витягали екскаватор з баговиння (П. Інгульський); (Олександр:) Позастрявали машини в болоті. Ревуть мотори... Газують.. Не можуть вилізти з багнюки (Ю. Мокрієв); Оленчук не впізнавав своїх штурмовиків. Замість виснаженої, смертельно втомленої колони, що тільки-но знемагала в багновищах Сиваша, пролітали перед ним зараз лави інших, мовби окрилених людей (О. Гончар); Якийсь кат за сьогодні моста розвалив, саме зуб'я стирчить.. — Отож, хоч-не-хоч, а доведеться тепер, як замутеличеній вівці, кружляти об'їздами до самісінької ночі. Вдадуться нам ці об'їзди на гниловодді (М. Стельмах); Твань, гниловодь чвакає, затягує по коліно... Чи кожного Дорош пошле косить, гребти на болоті сіно? (К. Гордієнко); — Не голоси, — строго наказав дід. — Зніми з нього все, в сухе вдягни... Та швидше, не чухайся, кажу... В прогній вскочив (В. Большак). — Пор. драговина́, 1. трясовина́.

ЗАПЛА́ВА (низинна місцевість біля річки, озера, що затоплюється під час весняної повені), ЗАПЛА́В рідше, ЗАПЛА́ВИНА рідше, ПЛА́ВНІ, МОКВА́ діал., МОКЛЯ́К діал., МЛА́КА діал., ЗА́ЙМИЩЕ рідко; ОБОЛО́НЬ, ОБОЛО́НЯ рідше, ОБОЛО́ННЯ рідше (заплавні луки). На кінець літа Дунай вужчає, заплава просихає (М. Чабанівський); Не широка піднебесна стеля, Не глибокий дніпровий заплав. Ворон бачив Остряницю й Хмеля, Над Полтавським боєм кружеляв (А. Малишко); Дніпровські плавні — це цілий край з низовими лісами, з намулистими лугами (О. Гончар); Є над рікою вільшина, а між нею і берегом мокляк. Він тепер підсох або й зовсім висох, то перейдемо без перешкоди (Юліан Опільський); Понад опори розлогих млак виднілися дахи й комини невеликого підгірського містечка (Н. Кобринська); Скінчилася лісосмуга, й путівець круто звернув на оболонь, усуціль повиту несмугастим туманом (В. Логвиненко); Іван став спускатися по крутій стежці, що збігала з греблі до зеленого оболоння над Сяном (Д. Бедзик).