1. Словник синонімів української мови

мученик

МУ́ЧЕНИК (той, хто зазнає або зазнав мук, випробувань), СТРА́ДНИК, СТРАЖДА́ЛЬНИК, СТРАЖДА́ЛЕЦЬ. Сагайдачний раптом виріс в його очах, перетворився на казкового велетня, героя, мученика і страдника за свій обов'язок (З. Тулуб); Відтепер полюбив він мовчати.., легко втомлювавсь, виглядав, наче який страждалець (А. Кримський).

МУ́ЧЕНИК (канонізований церквою святий, який зазнав мук за віру), СТРА́ДНИК, СТРАЖДА́ЛЬНИК, СТРАЖДА́ЛЕЦЬ, СТРАСТОТЕ́РПЕЦЬ заст. Той німб, той ореол, яким вінчали учителя, як святого мученика (до того вінчали лицемірно), мене як учителя обурював і ображав (С. Васильченко); Зимовий вечір.. Батько велику книгу читає про страдників Божих, що за віру святу йшли з радістю і в огонь, і на страту (М. Старицький); Я не Сократ, не геній, не мудрець, Не страстотерпець, а лише людина (Л. Дмитерко).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мученик — му́ченик іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. мученик — Страдник, стражденник, страждальник. Словник синонімів Караванського
  3. мученик — див. нещасливий Словник синонімів Вусика
  4. мученик — [мучеиниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
  5. мученик — Так називали людей, які своєю кров'ю нібито засвідчували істинність християнської віри. У переносному значенні – людина, яка зазнала багато мук, страждань. Словник крилатих висловів
  6. мученик — -а, ч. 1》 Той, хто переносить або переніс муки, випробування. 2》 Канонізований церквою святий, що зазнав мук за віру. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. мученик — МУ́ЧЕНИК, а, ч. 1. Той, хто переносить або переніс муки, випробування. Привітай же в своїй славі І мою убогу Лепту – думу немудрую Про чеха святого, Великого мученика, Про славного Гуса! (Т. Шевченко); Встануть мученики-браття. Встануть сестри, як живі... Словник української мови у 20 томах
  8. мученик — Му́ченик, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. мученик — МУ́ЧЕНИК, а, ч. 1. Той, хто переносить або переніс муки, випробування. Привітай же в своїй славі І мою убогу Лепту — думу немудрую Про чеха святого. Великого мученика, Про славного Гуса! (Шевч., І, 1951, 264); Встануть мученики-браття. Словник української мови в 11 томах
  10. мученик — Мученик, -ка м. Мученикъ. Щоб роскрились високі могили перед вашими очима, щоб ви роспитали мучеників: кого, коли й за що роспинали. Шевч. 216. Словник української мови Грінченка