набридлий

НАБРИ́ДЛИВИЙ (який набридає своєю одноманітністю, частою повторюваністю, тривалістю тощо), ДОКУ́ЧЛИВИЙ, НАДОКУ́ЧЛИВИЙ, ОБРИ́ДЛИВИЙ, НАСТИ́РЛИВИЙ, НАСТИ́РНИЙ, НАДОЇ́ДЛИВИЙ розм., ДОКУ́ЧНИЙ рідше, НАДОКУ́ЧНИЙ рідше, ОПРИ́КРИВИЙ рідше; НУДНИ́Й, НУДО́ТНИЙ підсил. розм., МАРУ́ДНИЙ розм. (який довго триває або зберігається без змін, наводячи нудьгу). Сіявся дрібний набридливий дощик (С. Журахович); Колись в своє убогеє село В докучливу осінню пору, Вночі до батькового двору Мене далеким вітром занесло (С. Васильченко); Скоро вже наш санаторій — і ви звільнитеся від мого надокучливого товариства... (П. Загребельний); Я партизанити пішов із тьми ночей у світлі ранки на хижих куль настирний спів (В. Сосюра); Заглушає (голос жайворонка) докучне сюрчання трав'яних коників (Панас Мирний); Другий (брат) лежить, ..закинувши руки під голову, мов порішивши вже з усіми нудними докучними думками навіки (Марко Вовчок); Марудна ніч ховалася від сірого світанку (І. Ле). — Пор. набри́длий, 1. ну́дний.

НАБРИ́ДЛИЙ (який набрид, став нецікавим, немилим, нестерпним), ОБРИ́ДЛИЙ, ОСОРУ́ЖНИЙ підсил. розм., ЗНАВІСНІ́ЛИЙ підсил., ОСТОГИ́ДЛИЙ підсил. розм., ОСТОЧОРТІ́ЛИЙ підсил. фам., НАСТОЧОРТІ́ЛИЙ підсил. фам., ОСТИ́ЛИЙ діал. Він сидів, ..уткнувшись у шибку, спостерігаючи знайомі набридлі краєвиди (Ю. Шовкопляс); Кинула б вона сей світ: такий він їй гіркий та обридлий (Панас Мирний); Ніхто чоловікові так не дошкулить, як іноді сам собі дошкулиш осоружними думками (О. Маковей); Знову знавісніле дзижчання "дум-дум" (куль) над головою, колона зупинялась, розгорявся бій (О. Гончар); Він бачив, що Славка радий був нагоді вирватися з осточортілих стін гімназії хоч на кілька днів (П. Колесник); Зв'язковий упускає насточортіле йому скельце й нахиляється його підняти (Ю. Яновський). — Пор. 1. набри́дливий.