навалюватися

НАВА́ЛЮВАТИСЯ (натискаючи, лягаючи, опускаючись, придавлювати своєю вагою), НАЛЯГА́ТИ, НАПИРА́ТИ розм.; НАПОСІДА́ТИ розм., НАСІДА́ТИ розм. (звичайно про дії людей). — Док.: навали́тися, налягти́, напе́рти, напосі́сти, насі́сти. Усією вагою Друзь навалився на кийок (Ю. Шовкопляс); Він, як і зрання, щиро налягає на плуга (М. Коцюбинський); Внизу несе свої весняні води Дніпро. Могутня течія його напирає кригою на правий берег (П. Колесник); Він .. завзято напосідав ломом на скелю, відриваючи від неї великі, ледве порушені вибухом брили (Г. Коцюба); Намагались роздерти стільці за ноги, а коли не вдавалось, били ними об землю і насідали грудьми, як на живу істоту (М. Коцюбинський). — Пор. 1. дави́ти, 2. наступа́ти.

НАВА́ЛЮВАТИСЯ (накидаючись на когось, валити на землю і придавлювати своєю вагою), НАСІДА́ТИ розм.; НАПОСІДА́ТИ розм., НАПОСІДА́ТИСЯ розм. (перев. у певній кількості). — Док.: навали́тися, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися. Як вскочить Лев — аж диба стала грива... На Вовка бідного насів — Давив його, крутив... (Л. Глібов); На Ромку напосіло кілька хлопчаків (Л. Смілянський). — Пор. 1. наки́нутися, 2. наступа́ти.

НАСТУПА́ТИ на кого (рухаючись уперед у напрямі до кого-небудь і наближаючись упритул, навалюватися на нього, тіснити його), НАПИРА́ТИ розм., НАСУВА́ТИСЯ (НАСО́ВУВАТИСЯ) розм.; НАЛА́ЗИТИ (НАЛІЗА́ТИ) розм. (навалюючись). — Док.: напе́рти, насу́нутися, налі́зти. Марина рішуче наступає на нього, Дубовик задкує до порога (Г. Епік); І оточили її (Галю) з десяток хлопчаків та дівчаток — усім натовпом напирають на неї, верещать (Є. Кротевич); Він все дужче й дужче підвищував голос, і сам, немов хмара, насувався всім тілом на Сидорчука (Ю. Бедзик); Із серця скреготав (Ентелл) зубами, Об землю тупотав ногами І на Дереса налізав (І. Котляревський). — Пор. 2. нава́люватися, 1. насіда́ти.

НАКИ́НУТИСЯ на кого (зробити стрімкий і навальний напад на кого-небудь, щоб подужати його, завдати тілесних ушкоджень і т. ін.), КИ́НУТИСЯ, НАПА́СТИСЯ розм.; НАЛЕТІ́ТИ розм. (навально й несподівано); НАСКО́ЧИТИ (раптово, несподівано). — Недок.: накида́тися, ки́датися, напада́тися, наліта́ти, наска́кувати. Йонька встав і накинувся з кулаками на жінку і таки побив би її, якби не Гаврило (Григорій Тютюнник); З гвинтівкою в руці кидався він на ворога в перших лавах (Ю. Яновський); Леся боялась, щоб справді він не напавсь на неї (П. Куліш); Молодики налетіли один на одного, як вихор, і клинки заблискали в їхніх руках (П. Панч); Поліцай наскочив на Карпа і вдарив по голові (С. Чорнобривець). — Пор. 2. нава́люватися, 1. напа́сти.

I. НАПА́СТИ на кого-що (учинити збройний напад); НАГРЯ́НУТИ перев. без додатка, НАЛЕТІ́ТИ, НАСКО́ЧИТИ, УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) перев. док., по кому-чому, на кого-що, а також без додатка (раптово й стрімко); ОБРУ́ШИТИСЯ, НАВАЛИ́ТИСЯ розм. (навально й несподівано); ОБСІ́СТИ кого, що (з усіх боків); НАБІ́ГТИ перев. недок. (учинити набіг). — Недок.: напада́ти, наліта́ти, наска́кувати, ударя́ти (вдаря́ти), обру́шуватися, нава́люватися, обсіда́ти, набіга́ти. Незабаром махновці напали на великий продзагін червоноармійців (Т. Масенко); Аж тут нагрянули австріяки й німці (Є. Кравченко); Був у Києві князь переяславський Добислав, скаржився, що налітають і налітають печеніги на його землю (С. Скляренко); — Банда наскочила! — гукнув він та, схопивши кулемет, хутко потяг його до порога (О. Донченко); Ударили втретє — і знову поля Всі трупом шотландським укриті (Леся Українка); Коли автомашини увійшли в глибину лісу, партизани всією силою обрушились на карателів (М. Стельмах); — Навалився на нашу ділянку цілий полк моторизованої піхоти, танки, міномети (І. Цюпа); Обсіли Кукубенка вороги. Сам Тарас.. кинувся на виручку (О. Довженко); Бо тоді, бачте, набігала на Вкраїну усяка невіра — турки, татари (Марко Вовчок). — Пор. 1. наки́нутися.