надавати

НАБИРА́ТИ чого (надавати своїй зовнішності певного вигляду), ПРИЙМА́ТИ що, ПРИБИРА́ТИ чого, що. — Док.: набра́ти, прийня́ти, прибра́ти. Обличчя (Черниша) набрало такого виразу, наче він стояв оце в строю і перед ним прапороносці проносили стяг училища (О. Гончар); Вона.. прийняла журливо-поважний вид (Г. Хоткевич); Миттю Анрі-Жака сфотографували, він прибрав пристойної пози й підкрутив вуса (Ю. Яновський). — Пор. 1. набува́ти, II. 1. надава́ти.

НАДАВА́ТИ кому, чому чого, рідше що (про який-небудь предмет, чинник — певним чином змінювати зовнішність, вигляд, форму кого-, чого-небудь; про вираз або риси обличчя, одяг і т. ін. — певним чином змінювати обличчя або всю зовнішність тощо), РОБИ́ТИ кого, що яким, ПРИДАВА́ТИ заст. — Док.: нада́ти, зроби́ти, прида́ти. Відлітає за тріскою тріска, Шнур і крейда показують нам, Як сувору красу обеліска Надавати незграбним дубам (М. Рильський); Чорне убрання і гладко причесане волосся, чорне, з чималою сивиною, надають жінці чернечий вигляд (Леся Українка); Зігнутий, наче під важким гнітом, стан робив цю двадцятип'ятилітню жінку старою (М. Коцюбинський); Дивні пахощі весняного цвітіння роблять повітря якимсь солодким і пахучим (П. Колесник); Ці обидві побічні гори виступають трошки вперед Шевченкової гори і придають їй вид храму з плесковатим верхом (І. Нечуй-Левицький); Усмішка придала його голосові якоїсь ласкавості (Л. Мартович).

ПРИДІЛЯ́ТИ (віддавати комусь, чомусь певний час, певне місце, увагу), ПРИСВЯ́ЧУВАТИ, УДІЛЯ́ТИ (ВДІЛЯ́ТИ), НАДАВА́ТИ розм. — Док.: приділи́ти, присвяти́ти, уділи́ти (вділи́ти), нада́ти. Це був сором, пекучий сором, що він не приділяв синові уваги, розпустив його (О. Донченко); Ївга.. далеко не ввесь день присвячувала доні: мала дитина одбирала в неї чимало часу (Л. Яновська); Він давав їй ті короткі, наче безтямні оповіді, ведучи розмову з панночкою, котра теж уділяла йому далеко більше уваги, ніж паням (Олена Пчілка); Ядзя тим залицянням лікаря не надавала жодної ваги (Н. Кобринська).

УДАВА́ТИ (ВДАВА́ТИ) кого, якого (поводитися, триматися як хто-небудь, надавати собі якогось вигляду з певною метою), ПРИКИДА́ТИСЯ ким, яким, ВИДАВА́ТИ із сл. себе, за кого, ПІДРОБЛЯ́ТИСЯ (ПІДРО́БЛЮВАТИСЯ) під кого, КО́РЧИТИ перев. із сл. з себе, розм., ПРИБИРА́ТИСЯ під кого, розм., ПРИСТАВЛЯ́ТИ діал., ПРИСТАВЛЯ́ТИСЯ діал.; ПРИДУ́РЮВАТИСЯ розм. (навмисне поводитися як дурна або наївна людина). — Док.: уда́ти (вда́ти), прики́нутися, ви́дати, підроби́тися, приста́вити, ско́рчити, напусти́ти, прибра́тися, придури́тися. Три дні я удавав із себе хворого (Ю. Яновська); Вона голосом силкувалася вдавати тих звірів чи людей, про яких казала (Б. Грінченко); — А ти хто такий? — прикидаючись незнайком, запитав Дорош (Григорій Тютюнник); Мотаючись по світу, Геннадій Курай зробив висновок, що найкраще видавати себе за якусь знаменитість (І. Цюпа); Він таки справді підроблявся під Робінзона, цей нестрижений (Ю. Збанацький); — Товаришу сержант!.. що ви з себе Швейка корчите? (О. Гончар); Прибиратися під Наполеона (П. Панч); Ви думаєте, він грошенят не має? Овва! Він тільки приставляється нещасним (Грицько Григоренко). — Пор. II. 1. надава́ти.

ВІДПРАВЛЯ́ТИ (пересилати що-небудь адресатові, замовникові тощо поштою, телеграфом, транспортом, передавати через когось і т. ін.), ВИСИЛА́ТИ, ВІДСИЛА́ТИ, СЛА́ТИ, ПОСИЛА́ТИ, НАДСИЛА́ТИ, ПРИСИЛА́ТИ, АДРЕСУВА́ТИ рідше, ПОДАВА́ТИ рідко, НАДАВА́ТИ діал. — Док.: відпра́вити, ви́слати, відісла́ти, посла́ти, надісла́ти, присла́ти, пода́ти, нада́ти. Багато таких суден тепер списують, ріжуть, вантажать на платформи й відправляють на металургійні заводи (О. Гончар); Разом із цим листом висилаю.. оповідання "Під мінаретами" (М. Коцюбинський); Юля відіслала документи в медичний інститут (Григорій Тютюнник); Він сотню рублів у рік получа.. Додому ж ніколи нічогісінько не шле (Панас Мирний); Шевченко посилав свої твори за кордон Міцкевичу (М. Рильський); Незабаром.. Мотря надіслала мені в школу листа (С. Васильченко); Вона частенько присилала мені записки, просячи одвідати її (Леся Українка); Друзям на ближні і дальні кордони я адресую листи (П. Дорошенко); Переді мною стояв солдат.. — подавав телеграму (С. Хоткевич); Вранці він.. пішов сам на станцію надавати листа (П. Козланюк).

ДАВА́ТИ (кому-небудь для тимчасового або постійного користування), ВІДДАВА́ТИ, ВІДВО́ДИТИ, ПРИДІЛЯ́ТИ розм.; НАДАВА́ТИ (перев. слово, право користування, допомогу); ЗДАВА́ТИ (на чийсь розсуд, у чиєсь розпорядження). — Док.: да́ти, відда́ти, відвести́, приділи́ти, нада́ти, зда́ти. Коня в позичку не давай, а жінку в приданки не пускай (прислів'я); — Я прийшов запитати, чи не віддали б ви молодому подружжю свою кімнату (Є. Гуцало); Чемно всяк Гостям новим стільці відводить (переклад М. Рильського); Діточкам моїм пан щось приділить за мою смерть... (Марко Вовчок); Директор школи надав слово Сергію Сергійовичу (Є. Кравченко); Павло Гречаний.. підійшов до Оксена, щоб пояснив, куди худобу здавати (Григорій Тютюнник).

II. НАДАВА́ТИ (про людину — за допомогою виразу обличчя, погляду, пози і т. ін. видозмінювати свою зовнішність у потрібний бік); НАПУСКА́ТИ зі сл. на себе, розм. (надавати своїй поведінці, зовнішності неприродного вигляду, характеру). — Док.: нада́ти, напусти́ти. Грюнвальд подумав і усміхнувся, але зразу ж поспішив надати своєму сухому, зморщеному обличчю звичайного сухого виразу (В. Собко); Я напустила на себе поважний вид (І. Франко). — Пор. 3. набира́ти, 1. удава́ти.

НАДАВА́ТИ кому, чому чого (давати яку-небудь нову якість, властивість і т. ін. або підсилювати їх), ПРИДАВА́ТИ заст.; ДОДАВА́ТИ, ДОБАВЛЯ́ТИ розм., НАБАВЛЯ́ТИ розм., НАДДАВА́ТИ розм., ПІДДАВА́ТИ розм., перев. зі сл. вогонь, жар, запал, охота і т. ін. (підсилювати, збільшувати яку-небудь якість, властивість і т. ін.). — Док.: нада́ти, прида́ти, дода́ти, доба́вити, наба́вити, надда́ти, підда́ти. Гарячі промови товаришів надавали упевненості в силах (О. Донченко); (Прочанин:) Твоя водиця справді мов цілюща, — вона мені аж сили придала (Леся Українка); Страх обгорнув зайця, додав ще більшої прудкості його ногам (М. Коцюбинський); Вітер тихо промовляє, Жалю серцю добавляє (Л. Глібов); Тії слова набавили йому не малого страху (І. Франко); Пан Хоцінський надувся, вирівняв спину, щоб наддати собі ще більше поваги (І. Нечуй-Левицький); Це і радувало хлопця, і водночас піддавало запалу (О. Донченко). — Пор. 1. наділи́ти.

НАДІЛИ́ТИ кого чим (надати яких-небудь властивостей, якостей, уміння і т. ін.), УДІЛИ́ТИ (ВДІЛИ́ТИ) кому що, ДА́ТИ кому що; НАГОРОДИ́ТИ розм. (перев. чимось небажаним, неприємним); ОБДАРУВА́ТИ (ОБДАРИ́ТИ заст.) (ОДАРИ́ТИ заст.) (ОДАРУВА́ТИ заст.) (чимось хорошим). — Недок.: наділя́ти, уділя́ти (вділя́ти), дава́ти, нагоро́джувати, обдаро́вувати (обдаря́ти) (одаря́ти) (одаро́вувати). Одна людина не може багато (зробити), навіть коли природа наділила її щедрими дарами і добрими побажаннями (О. Довженко); Вміла мати брови дати.., Та не вміла на сім світі Щастя-долі дати (Т. Шевченко); Всю дорогу мати нарікала на свою нещасливу долю, що з усіх боків ошукала її: спочатку нагородила чоловіком-невдахою, а потім підкинула оцього опришка, оцього неслухняного Миколу (Ю. Збанацький); Вередує запізніла весна. Наче розсердившись, що їй заважають обдарувати землю теплом (А. Хижняк). — Пор. II. 3. надава́ти.

ПОБИ́ТИ кого (ударами завдати болю, пошкоджень тіла), НАБИ́ТИ, ОББИ́ТИ кому що, рідше, ВСИ́ПАТИ кому, розм., НАСИ́ПАТИ кому, розм., НАДАВА́ТИ кому, розм., НАКЛА́СТИ кому, розм., НАКЛЕПА́ТИ кому що, розм., ВІДДУБА́СИТИ розм., НАДУБА́СИТИ розм., ВІДЛУПЦЮВА́ТИ розм., НАЛУПЦЮВА́ТИ розм., ВІДЛУПИ́ТИ розм., НАЛУПИ́ТИ розм., ПОМОРДУВА́ТИ розм., ПОГРІ́ТИ розм., НАБУ́ХАТИ розм., ВІДМОЛОТИ́ТИ розм., УМОЛОТИ́ТИ (ВМОЛОТИ́ТИ) розм., ОБМОЛОТИ́ТИ розм., ЗМОЛОТИ́ТИ розм., ОБЧУХРАТИ розм., НАКОЛОШМА́ТИТИ що кому, розм., ПОКОЛОШМА́ТИТИ розм., ВІДКОЛОШМА́ТИТИ розм., ВИ́МАНІЖИТИ розм., ПРОМАНІ́ЖИТИ розм., НАТОВКТИ́ розм., НАТАСУВА́ТИ розм., ПОТАСУВА́ТИ розм., ВІДДУХОПЕ́ЛИТИ розм., НАТІПА́ТИ розм., ПОТІПА́ТИ розм., ПОТРІПА́ТИ розм., ПОПА́РИТИ розм., ВІДЖА́РИТИ розм., ВІДЛАТА́ТИ розм., ПОКРОПИ́ТИ розм., ПОБЛАГОСЛОВИ́ТИ жарт., ірон., ПОШАНУВА́ТИ жарт., ірон.; ПОШМАГА́ТИ, ВИ́ШМАГАТИ розм., НАШМАГА́ТИ розм., ВИ́СІКТИ розм., ВИ́ПОРОТИ розм., ВИ́ШПАРИТИ розм., ПРОХВОРОСТИ́ТИ розм. (перев. чимсь гнучким); ПОКУЛА́ЧИТИ розм. (кулаками); ПОТОВКМА́ЧИТИ розм., ПОТОВКТИ́ розм., ВІДТОВКТИ́ що кому, розм. (з усіх боків, пошкодивши частини тіла); ВІДХЛЯ́ПАТИ розм., ВІДШЛЬО́ПАТИ розм., НАШЛЬО́ПАТИ розм. (надавати ляпанців); ВИ́ЧУБИТИ розм. (тягаючи за чуба). Станішевського, співробітника студії,.. привівши до якоїсь штабної установи, сильно побили (О. Довженко); Як пішов же я до пана Поминатись плати, То він мене набив добре Да ще й випхав з хати (пісня); — Та цитьте, чортові сороки! — Юпитер грізно закричав: — Обом вам обіб'ю я щоки (І. Котляревський); — Ну, здер штанці, ну, всипав Соплі, скільки належало (З. Тулуб); — Вихопив з рук ту кочергу я та так їй насипав, що до нових віників пам'ятатиме (Ю. Збанацький); Видерка йшов проти волі й на знак протесту все хникав, аж Олекса пригрозив, що йому надає — тоді замовчав (Г. Хоткевич); Якби склалося до бійки, Вдвох наклали б одинцю, Хоч би й лепському бійцю! (І. Манжура); — Якби моя дочка Оленка так коверзувала, то я б їй.. так наклепала потилицю отим кошиком, що вона пам'ятала б до нових віників (І. Нечуй-Левицький); (Василь:) У рибалок тільки нічого не зачіпай, так і вони тебе не зачеплять, а підцупиш що — битимуть, доженуть і віддубасять! (М. Кропивницький); Левко косився на свою внучку, бурчав: — Будеш водитися з цим комбайнером — їй-богу, відлупцюю (І. Драч); — Кинусь на розшуки, зловлю, натовчу, налупцюю, та тільки ж биттям хіба виховаєш? (О. Гончар); — Але ж дивись ти мені, висунь носа куди не треба, одлуплю! (М. Шеремет); Побоявся (Микита) тільки, щоб панич не наздогнав та не налупив (С. Васильченко); Сьогодні сама пані так Марину помордувала, що й не впізнати (Н. Рибак); Як заверещить, заляскотить на мене.. Прийде, каже, чоловік, то добре тебе погріє (Ганна Барвінок); Набухали кулаками по спині (Словник Б. Грінченка); Відмолотив Михайло Уласа, як гороховий сніп, зо всіх боків (П. Козланюк); — Положи свою панєнку вздовж лавки, візьми два дубці, та вдвох як вмолотимо її, одразу.. шовковою і ґречною стане (М. Стельмах); Чи не обмолотити Юрка, мов сніп? Не він же перший прийшов до Христини! (М. Стельмах); Встати хоче (козак), та не може. А тут прибігли дядьки з кілками, змолотили б, як вальок глини (Григорій Тютюнник); — А може, пику їй наколошматити добре, щоб не лізла! — кілька разів думав Вовка (О. Копиленко); Двох гімназистів поколошматили так, що їх повезли додому на візниках (С. Добровольський); Як візьме (мірошник) набивачку, давай її сповідати, виманіжив добре та й пустив (збірник "Україна сміється"); Я його добре проманіжив — знатиме, як мене займати (Словник Б. Грінченка); Мене Амата ублагала і так боки натасовала, Що я Енею одказав (І. Котляревський); (Герцель:) Неси гроші, бо я тебе тут так потасую, що з тебе самого риба посиплеться!.. (І. Карпенко-Карий); — Мамо, а Сергій Кушнір з пальта мого сміявся.. Так ми з Дмитром штундиним його оддухопелили (В. Дрозд); Призвуть, було, (козаки) якого гуляку-хлопця, натіпають і скажуть: "Оце тобі "пам'ятне", щоб не забув, де бито тебе" (збірник "Легенди та перекази"); — А мені б тільки пана потіпати, я з нього душу витрясу (П. Панч); Ой ішов я з вечорниць Через перелази, Як попарить мужик ціпом Щось зо штири рази (пісня); Узяли його лакеї на стайню, та так оджарили, що ні лягти, ні сісти... (Панас Мирний); Відлатав я йому боки (Словник Б. Грінченка); (Семен:) Прикажчик хотів нас покропити різками за те, що телят упустили в шкоду (М. Кропивницький); (Савка:) Ось як піду я в хату та візьму батіг довгий, то так поблагословлю, що зразу де та й охота дінеться (С. Васильченко); — Оберігайте, шануйте пана, мов болячку, то він так вас пошанує, як мене, — поводив (Щербина) побитою спиною... (М. Стельмах); Софія хотіла обурено вигукнути, що ота "чужа дитина" пошмагала її доньку, але змовчала (А. Дімаров); Як він попоїв, чернець ізнову добре вишмагав його різками (переклад М. Лукаша); — Як вихор, налетів (Наливайко),.. щокою шашки боки й спину нашмагав (І. Ле); — Що ж це, хіба мені не вільно висікти мого хлопа, якщо він провиниться? (І. Франко); Поліцаї випороли канчуками шістдесятирічного діда Потапа і його тридцятилітню невістку (В. Козаченко); Треба йому відтовкти боки, щоб другий раз глядів лучче телята (Словник Б. Грінченка); — Хочеться задерти спідничку та нашльопати так, як вас колись, в дитинстві, мамуля шльопала (В. Гжицький); І така на себе досада мене допікає, що якби се не я, а хтось інший, то б до ладу його вичубив (Марко Вовчок). — Пор. 2. би́ти, 1. уда́рити, відшмага́ти.