накликувати

ВИГУ́КУВАТИ (дуже голосно раз у раз, час від часу вимовляти слово, фразу, видавати звук, що передає певне почуття), ГУКА́ТИ, ВИКРИ́КУВАТИ, ПОКРИ́КУВАТИ, ПОКЛИКА́ТИ, ПОКЛИ́КУВАТИ, ПОГУ́КУВАТИ, НАГУ́КУВАТИ, ВИКЛИКА́ТИ, ОКРИ́КУВАТИ рідше, ОКРИКА́ТИ рідше, НАКЛИ́КУВАТИ діал. — Док.: ви́гукнути, гукну́ти, гукону́ти підсил. ви́крикнути, покли́кнути, скли́кнути рідше окри́кнути рідше. Громада не розходилась цілий день: вигукувала та викрикувала аж до самого вечора (Панас Мирний); — Перемога! — гукали запорожці, заграли в сурми і викинули переможну корогву (О. Довженко); Раптом (Старков) викрикнув: — Бери коня! Рятуйсь! (О. Гончар); — Боржій, боржій, жінко! — покрикує на неї Гвинтовка. — Давай нам якої-небудь настойки чи запіканки (П. Куліш); "Ой, зоре, зоре!" — покликнула я журливо, але вже без розпачу (Леся Українка); В середині (військкомату) хтось голосно викликав прізвища (Б. Антоненко-Давидович); — Бач, куди вони забралися на прохолоду! — окрикнув Книш, виходячи до їх на рундук (Панас Мирний). — Пор. 2. крича́ти.

ПОКРИ́КУВАТИ (ПОКРИКА́ТИ рідше) (час від часу кричати), ПОКЛИ́КУВАТИ, ПОГУ́КУВАТИ, НАГУ́КУВАТИ, ПОГЕ́ЙКУВАТИ розм., НАКЛИ́КУВАТИ діал.; ГАРИ́КАТИ розм., ГИ́РКАТИ розм. (сердито). — Боржій, боржій, жінко! — покрикує на неї Гвинтовка (П. Куліш); — Рист! — хльоска ззаду гонінник. — Рист! рист! — покликують і собі вівчарі... (М. Коцюбинський); Ґелґотять (гуси), погукують з неба (М. Чабанівський); Двірник у білому фартусі з мітлою нагукує: — Проходь звідсіль! (В. Кучер); Стара, погейкуючи на корову, зникла в чорній гущавині садка (І. Кириленко); На постелі перекидався з боку на бік старий Прокіпчук. Бурмотів щось крізь сон, як би накликував на коні (Мирослав Ірчан); Трохи не до півдня вона стояла, як вірна собака коло хвіртки, і гарикала (Панас Мирний); Не любить невістка свекруху. Гиркає на неї (Остап Вишня).