наперти

ЗБИРА́ТИСЯ (опинятися в одному місці, в однієї особи чи в одних руках), ГРОМА́ДИТИСЯ, ГУРТУВА́ТИСЯ, НАГРОМА́ДЖУВАТИСЯ, ЗГРОМА́ДЖУВАТИСЯ розм.; ЗОСЕРЕ́ДЖУВАТИСЯ, КОНЦЕНТРУВА́ТИСЯ, СТЯГА́ТИСЯ, НАСУВА́ТИ перев. док., розм. (у великій кількості); КУ́ПЧИТИСЯ, СКУ́ПЧУВАТИСЯ, СКУ́ПЛЮВАТИСЯ розм., КУ́ПИТИСЯ діал. (збиратися докупи); СХО́ДИТИСЯ, НАХО́ДИТИ, ЗБІГА́ТИСЯ розм., НАБІГА́ТИ розм., НАПЛИВА́ТИ розм., НАПИРА́ТИ розм., НАПИРА́ТИСЯ розм. (про людей, тварин); СТІКА́ТИСЯ (поступово); НАБИРА́ТИСЯ (у певній кількості). — Док.: зібра́тися, назбира́тися, згуртува́тися, нагрома́дитися, згрома́дитися, зосере́дитися, сконцентрува́тися, стягти́ся, стягну́тися, настяга́тися розм. насу́нути, ску́пчитися, ску́питися, зійти́ся, насхо́дитися, найти́, збі́гтися, набі́гти, напливти́, наплисти́, напе́рти, напе́ртися, стекти́ся, набра́тися. В Денисовій хаті вже збирались гості (І. Нечуй-Левицький); Незабаром почали до нашого огнища громадитися втікачі й з інших компаній (І. Франко); Тривожно перезиралися козаки, гуртуючись біля церковного ґанку (З. Тулуб); Війська зосереджувались понад річкою (О. Гончар); (Криштоф:) Дрібна продукція пережила свій вік — капітал концентрується (І. Франко); Все повітове місто насунуло у світлиці начальника з своїми сім'ями (І. Нечуй-Левицький); — Ворог скупчується в селі за річкою! (П. Панч); Студенти скупчились на площадці (І. Кочерга); Чоловіка з шість пішло нагору. Остатні скупились коло рундука, гудуть (Панас Мирний); — Усюди, кажуть, купляться круг панів люди та компонують, як би Сомка на волю визволити (П. Куліш). — Пор. ску́пчуватися.

НАВА́ЛЮВАТИСЯ (натискаючи, лягаючи, опускаючись, придавлювати своєю вагою), НАЛЯГА́ТИ, НАПИРА́ТИ розм.; НАПОСІДА́ТИ розм., НАСІДА́ТИ розм. (звичайно про дії людей). — Док.: навали́тися, налягти́, напе́рти, напосі́сти, насі́сти. Усією вагою Друзь навалився на кийок (Ю. Шовкопляс); Він, як і зрання, щиро налягає на плуга (М. Коцюбинський); Внизу несе свої весняні води Дніпро. Могутня течія його напирає кригою на правий берег (П. Колесник); Він .. завзято напосідав ломом на скелю, відриваючи від неї великі, ледве порушені вибухом брили (Г. Коцюба); Намагались роздерти стільці за ноги, а коли не вдавалось, били ними об землю і насідали грудьми, як на живу істоту (М. Коцюбинський). — Пор. 1. дави́ти, 2. наступа́ти.

НАСТУПА́ТИ на кого (рухаючись уперед у напрямі до кого-небудь і наближаючись упритул, навалюватися на нього, тіснити його), НАПИРА́ТИ розм., НАСУВА́ТИСЯ (НАСО́ВУВАТИСЯ) розм.; НАЛА́ЗИТИ (НАЛІЗА́ТИ) розм. (навалюючись). — Док.: напе́рти, насу́нутися, налі́зти. Марина рішуче наступає на нього, Дубовик задкує до порога (Г. Епік); І оточили її (Галю) з десяток хлопчаків та дівчаток — усім натовпом напирають на неї, верещать (Є. Кротевич); Він все дужче й дужче підвищував голос, і сам, немов хмара, насувався всім тілом на Сидорчука (Ю. Бедзик); Із серця скреготав (Ентелл) зубами, Об землю тупотав ногами І на Дереса налізав (І. Котляревський). — Пор. 2. нава́люватися, 1. насіда́ти.

НАТИСКА́ТИ (НАТИ́СКУВАТИ) на кого-що і без додатка (посилено вимагати чогось, чинити тиск на когось, добиваючись виконання чого-небудь), ТИ́СНУТИ, НАЛЯГА́ТИ розм., НАПИРА́ТИ розм., НАПОСІДА́ТИ розм., НАСІДА́ТИ розм., НАПОСІДА́ТИСЯ на кого і без додатка, розм., НАСІДА́ТИСЯ на кого і без додатка, розм., НАПИРА́ТИСЯ без додатка, розм. рідше. — Док.: нати́снути, налягти́ рідко напе́рти рідко напосі́сти, насі́сти, напосі́стися, насі́стися, напе́ртися. (Берест:) У нас єсть деякі заводи. Натиснеш на профспілку, культробітники бігають, метушаться (О. Корнійчук); — Майте на увазі, що грубо тиснути на хлопця, ламати його самолюбство не годиться (О. Донченко); — Давай хліба! — налягав уперто Бовдур, не слухаючи ніяких доказів (І. Франко); Мати напирала на дочку доконче виходити заміж (Лесь Мартович); — Що ж такого страшного там робиться? — напосідав Микола Іванович (Остап Вишня); Килина слухала й відчувала симпатію до Арсенової дружини ..А от чому так Марійка сікається, чому насідає? (Є. Гуцало); (Ганна:) Знов напосідався (Льолик), щоб перевезти його до домівки або до шпиталю (Леся Українка); Михайло насівся на нього: — Коропе! Ти з громади живеш та й людям пакості робиш? (Лесь Мартович). — Пор. 1. вимага́ти, 1. наполяга́ти.

ТІСНИ́ТИ кого, що і без додатка (примушувати відходити, відступати тощо), ВІДТІСНЯ́ТИ, ТИ́СНУТИ, НАТИСКА́ТИ (НАТИ́СКУВАТИ), НАСІДА́ТИ на кого-що і без додатка, НАЛЯГА́ТИ на кого-що і без додатка, ГЛОТИ́ТИ діал.; ПОТИ́СКУВАТИ (ПОТИСКА́ТИ) розм., НАПИРА́ТИ на кого-що, розм., ПРИТИСКА́ТИ (ПРИТИ́СКУВАТИ) розм. (на ворога, супротивника). — Док.: потісни́ти, відтісни́ти, нати́снути, насі́сти, налягти́, поти́снути, напе́рти, прити́снути. Яничари вихопилися з рову й кинулись на козаків, що дерлись по схилу кавальєра, й почали тіснити чорноморців (С. Добровольський); Крізь вируючий натовп Оля пробивалася до каруселі. Її штовхали, відтісняли (Л. Юхвід); Німець натискає, набили його там, а він лізе, лізе... (Ю. Бедзик); Бійці не знали страху, насідали на ворога (І. Цюпа); Ось уже пішли до бою з вилами, сокирами, а ворог — стіною-муром налягає (Г. Косинка); — Чого ви так глотите? Почекайте трошки (Словник Б. Грінченка); Виступили з-за лиману З турками татари. Із Полісся шляхта лізе, А гетьман-попович Із-за Дніпра напирає (Т. Шевченко); Ломлять донці збиту з поля шляхту, до річки притискують... (Я. Качура).