наректи
НАЗВА́ТИ (дати кому-, чому-небудь назву, ім'я), НАЙМЕНУВА́ТИ, ПРОЗВА́ТИ розм., НАРЕКТИ́ заст., уроч., поет., ПОЙМЕНУВА́ТИ заст.; ОХРЕСТИ́ТИ (дати комусь ім'я під час обряду хрещення; розм. — дати кому-, чому-небудь назву взагалі). — Недок.: назива́ти, прозива́ти, наріка́ти, охре́щувати. Та ввечері й охрестили, і Марком назвали (Т. Шевченко); — Пана Стьопу наші партизани найменували поміж себе старшим, хоча літами він був, кажуть, юнак юнаком (О. Гончар); З гір аж до моря уступи сягають, Люди прозвали їх "Чортові сходи" (Леся Українка); — Село своє нарекли (турбаївці) Чаплинкою на пам'ять про тих чаплів, що першими зустрілися їм у степу (О. Гончар); Одначе днями на Вертуна находив "сказ", як охрестив цей стан Галай (В. Підмогильний).
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- наректи — наректи́ дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- наректи — див. нарікати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- наректи — НАРЕКТИ́ див. наріка́ти. Словник української мови у 20 томах
- наректи — Наректи́, див. наріка́ти Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- наректи — НАРЕКТИ́ див. наріка́ти. Словник української мови в 11 томах
- наректи — Наректи́ см. нарікати. Словник української мови Грінченка