народець

ЛЮ́ДИ мн. з означ. (певна кількість осіб, які мають що-небудь спільне у поведінці, зовнішньому вигляді), НАРО́Д, ЛЮД розм., МИР розм., ПУ́БЛІКА розм., НАРО́ДЕЦЬ зневажл., ЛЮДЦІ́ мн. зневажл., МИРЯ́НИ заст. Летять (слова) здалека — відтіля.., Де путь безправна та бездольна Для чорних стелеться людей (М. Рильський); — Яванці — красивий народ, декого з них наче зроблено з золота, тіло так і сяє розкішними золотими фарбами (Ю. Яновський); Здавалося, що він бачив увесь селянський люд України (О. Полторацький); (Хведоска:) Яка тіснота в церкві: миру, миру, мов бджіл у вулику (М. Кропивницький); По-святковому вбрана публіка поволі заповнювала бульвар (О. Донченко); Зайде в магазин, скромно стане в кутку із своєю папкою і.. придивляється, як відважують. А там же народець! Рильце не в одного в пушку, вони між собою одразу шу-шу-шу: "Контролер! Дружинник!" (О. Гончар); Вона (Леся Українка) послала в закордонну пресу листа до паризьких інтелігентів, щоб уся Європа побачила підлість і мізерію цих людців (які вітали російського ката-царя)... (Л. Смілянський); Один (лірник) сліпий, другий кривий, А третій горбатий. Йшли в Суботов про Богдана Мирянам співати (Т. Шевченко).