народ

ЛЮ́ДИ мн. з означ. (певна кількість осіб, які мають що-небудь спільне у поведінці, зовнішньому вигляді), НАРО́Д, ЛЮД розм., МИР розм., ПУ́БЛІКА розм., НАРО́ДЕЦЬ зневажл., ЛЮДЦІ́ мн. зневажл., МИРЯ́НИ заст. Летять (слова) здалека — відтіля.., Де путь безправна та бездольна Для чорних стелеться людей (М. Рильський); — Яванці — красивий народ, декого з них наче зроблено з золота, тіло так і сяє розкішними золотими фарбами (Ю. Яновський); Здавалося, що він бачив увесь селянський люд України (О. Полторацький); (Хведоска:) Яка тіснота в церкві: миру, миру, мов бджіл у вулику (М. Кропивницький); По-святковому вбрана публіка поволі заповнювала бульвар (О. Донченко); Зайде в магазин, скромно стане в кутку із своєю папкою і.. придивляється, як відважують. А там же народець! Рильце не в одного в пушку, вони між собою одразу шу-шу-шу: "Контролер! Дружинник!" (О. Гончар); Вона (Леся Українка) послала в закордонну пресу листа до паризьких інтелігентів, щоб уся Європа побачила підлість і мізерію цих людців (які вітали російського ката-царя)... (Л. Смілянський); Один (лірник) сліпий, другий кривий, А третій горбатий. Йшли в Суботов про Богдана Мирянам співати (Т. Шевченко).

НАРО́Д (населення держави, жителі країни), ЛЮ́ДИ мн., ЛЮД розм. Піднімалася страшна завірюха, і він (Потоцький) вже добре знав, що не встоїть проти тієї завірюхи в далекому од Польщі краї, серед ворожого народу, як тільки народ підніметься ввесь до останнього чоловіка (І. Нечуй-Левицький); Він так любить Україну й той добрий український люд! (М. Коцюбинський).

НАРО́Д (нація, народність, плем'я), ЛЮД рідко, ПЛЕ́М'Я заст., поет., ЯЗИ́К заст., поет. Тут (на ярмарку) вже істий содом! Неначе якийсь давній народ десь знявся з місця та й отаборивсь, мов в часи "великого переселення народів" (І. Нечуй-Левицький); У кожного люду, у кожній країні Живе такий спогад, що в його в давнині Були "золотії віки" (Леся Українка); Троянське плем'я все засіло Коло книжок, що аж потіло, І по-латинському гуло (І. Котляревський); В міцних руках Єднати треба дружні сили, Усі язики на землі! (М. Рильський).

НАРО́Д (основна трудова частина населення країни — на противагу соціальним верхам), НИЗИ́ мн., ДЕ́МОС книжн., ЛЮД заст., ЛЮ́ДИ мн., заст., ПОСПІ́ЛЬСТВО заст.; МА́СИ мн., ТРУДЯ́ЩІ мн. (у літературі соціалістичного напряму, в мові радянської доби). Панський маєток перейшов до народу (М. Коцюбинський); Українські селяни, які стикалися з (Тадеєм) Рильським, ревне оплакали смерть сього єдиного з усіх польських хлопоманів, що конкретно, безпосередньо і до останньої хвилини служив українському демосові (Леся Українка); Трудився щиро фараон, і дер, І мучив люд, що аж земля стогнала (І. Франко); І не в однім отім селі, А скрізь на славній Україні Людей у ярма запрягли Пани лукаві (Т. Шевченко); Я хочу сил повсталого титана, щоб оспівать нестримну волю мас (В. Сосюра); Честь і шана всім трудящим В кузні, шахті чи з серпом (П. Грабовський). — Пор. просто́люд.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. народ — (об'єднання людей за певними прикметами) нація, народність, плем'я, (населення країни) мн. люди, громадяни, маси, зб. суспільство. Словник синонімів Полюги
  2. народ — наро́д іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. народ — див. НАРІД. Словник синонімів Караванського
  4. народ — [народ] -ду, м. (на) -д'і, мн. -дие, -д'іў Орфоепічний словник української мови
  5. народ — -у, ч. 1》 Населення держави, жителі країни. 2》 Форма національної та етнічної єдності (нація, народність, іноді плем'я). 3》 тільки одн. Взагалі люди, перев. у великій кількості. || Певна кількість людей, які мають що-небудь спільне (у поведінці або зовнішньому вигляді). Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. народ — НАРО́Д, у, ч. 1. Населення держави, жителі країни. Я одержав нагороду. Що скажу свойму народу? Тільки те, що я із ним буду жить життям одним (П. Тичина); Уклін народові, землі, містам, і селам, Де гостем я не раз бував, як друг і брат! (М. Словник української мови у 20 томах
  7. народ — Вільний нарід не може творити рабів. Серед вільного народу виростають вільні люди. Горе народові, як його пророки забавляються. Біда народові, якщо його провідники розважаються і не займаються державними справами. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. народ — У, ч. Поширене звертання до гурту. Нам треба на перевал, народ, по-любому! (І. Карпа). Словник сучасного українського сленгу
  9. НАРОД — • "НАРОД" - громад.-політ. і наук.-попул. журнал. Виходив 1890 — 95 поперемінно у Львові та Коломиї раз на два тижні за ред. І. Франка і М. Павлика. Протягом 1890 — 93 був органом русько-укр. радикальної партії. Українська літературна енциклопедія
  10. народ — іти́ / піти́ в наро́д, іст. Вести просвітницьку діяльність. Коли Жука звільнили з школи за читання нелегальної літератури, він пішов у народ; вів трудове життя (Укр. літ.). Фразеологічний словник української мови
  11. народ — Наро́д, -ро́ду, -дові, наро́де! -ро́ди, -дів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. народ — НАРО́Д, у, ч. 1. Населення держави, жителі країни. Я одержав нагороду. Що скажу свойму народу? Тільки те, що я із ним буду жить життям одним (Тич., II, 1957, 7); Уклін народові, землі, містам, і селам. Де гостем я не раз бував, як друг і брат!... Словник української мови в 11 томах
  13. народ — Наро́д, -ду м. Народъ. Словник української мови Грінченка