наставити

НАВО́ДИТИ (надавати зброї, оптичному приладу і т. ін. певної спрямованості, повертаючи в бік когось, чогось), НАСТАВЛЯ́ТИ, НАПРАВЛЯ́ТИ, СПРЯМО́ВУВАТИ, СКЕРО́ВУВАТИ, НАПРЯМЛЯ́ТИ рідше; НАЦІ́ЛЮВАТИ (НАЦІЛЯ́ТИ) (на якусь конкретну, точну ціль). — Док.: навести́, наста́вити, напра́вити, спрямува́ти, скерува́ти, напрями́ти, наці́лити. Літні дами наводили лорнети, здалека оглядаючи молодих гвардійців (П. Кочура); Двоє кремезних перм'яків помчали навздогін, наставивши на нього вила, як на ведмедя (З. Тулуб); Хотів був (хорунжий) стріляти, та скорчена рука не змогла направити постріл (О. Довженко); Німець спрямував ліхтар на старшину (О. Гончар); Стахурський скерував бінокль на річку (Ю. Смолич); (Марко (витягає револьвера й напрямляє в інженера):) Підходь сюди! (М. Ірчан); Радісно повискуючи, він кинувся на Тоську, затиснувши в руці кинжал, націлюючи йому в шию (Григорій Тютюнник). — Пор. 1. ці́литися.

НАСТОРО́ЖУВАТИ що, у сполуч. із сл. вуха (вухо) (про тварин — прислухаючись, піднімати вуха; про людей, розм. — напружено прислухатися), НАСТАВЛЯ́ТИ, НАШОРО́ШУВАТИ, НАЩУ́ЛЮВАТИ, НАЩУ́РЮВАТИ, НАСТРУ́НЧУВАТИ розм. — Док.: насторожи́ти, наста́вити, нашоро́шити, нащу́лити, нащу́рити, настру́нчити. Марс раптом насторожив вуха і потягнув дядю Васю за собою (О. Іваненко); Ілько нап'яв поводи й ще дужче одкинувся на коні й вухо чуйніш насторожив (А. Головко); Наставила (Домаха) вухо, вловила слово-друге, підняла навіть голову, щоб не пропустити жодного слова (Д. Бедзик); А Залізняк попереду Нашорошив вуха (Т. Шевченко); Нащуливши вуха, ловлять коні степову тривогу (Н. Рибак); Гайдамацький старшина окремої чоти допитливо нащулив вуха (Я. Качура); А мої цікаві вуха трохи не розпадаються, так наструнчую, та ба! (Марко Вовчок). — Пор. 2. напру́жувати.

II. НАСТАВЛЯ́ТИ кого (давати конкретні поради, настанови, як слід робити, поводитися в тих чи інших випадках), НАСТАНОВЛЯ́ТИ рідше, НАПУ́ЧУВАТИ (НАПУЧА́ТИ), НАВЧА́ТИ (НАУЧА́ТИ рідко), НАКА́ЗУВАТИ кому (перев. із спол. щоб), НАУЩА́ТИ заст.; ПОВЧА́ТИ, УЧИ́ТИ (ВЧИ́ТИ) розм., УКА́ЗУВАТИ (ВКА́ЗУВАТИ) кому, розм. (наставляти, роблячи зауваження, наказуючи — з можливим відтінком непотрібного або надокучливого, надмірного повчання); НАПОУМЛЯ́ТИ розм., УРОЗУМЛЯ́ТИ (ВРОЗУМЛЯ́ТИ) розм. (навчати діяти розумно, розсудливо). — Док.: наста́вити, настанови́ти, напути́ти, навчи́ти (научи́ти), наусти́ти, указа́ти (вказа́ти), напоу́мити, урозу́мити (врозу́мити). Увечері Уляна вже.. наставляла сина, щоб він дивився за своєю жінкою (Григорій Тютюнник); — І що тобі за охота дитину такого навчати? — звернулася Настя до чоловіка.. — Ніколи батьківської поради не дасть; усе жартує та, немов той ворог, на лихо настановля (Л. Яновська); Як відомо, малу дитину навчають і напучують батьки й добрі вчителі (І. Цюпа); Він.. почав навчати її, до кого звернутися у Києві і як знайти нас (О. Досвітній); Знов мені нагадалася небіжка неня. Бувало наказувала мені, щоби я шанувався, бо не буде з мене господаря (Лесь Мартович); І доки він запрягає, мати повчає сина: — Гляди ж, синку, не балуйся (О. Донченко); — Ох, Іване Володимировичу, так же не можна. Навіщо ж ви?.. — Любий мій, не вчіть мене... — Та я не вчу. Я тільки кажу (О. Довженко); Яке право мають вони контролювати його вчинки? Він не дитина, не монах і не хлоп. І ніхто не сміє йому вказувати (З. Тулуб); — Напоумте його! Ви розгадали — душею він добрий, але ж боюсь я за нього! (О. Гончар). — Пор. II. ра́дити, 3. спрямо́вувати.

ПРИЗНА́ЧИТИ (офіційно надати комусь право займати певну посаду, доручати виконувати якісь обов'язки), ПРИСТА́ВИТИ, ПРИЛУЧИ́ТИ, ПОСТА́ВИТИ розм., НАСТА́ВИТИ розм., НАСТАНОВИ́ТИ розм., ПОСТАНОВИ́ТИ розм., ПОСАДИ́ТИ розм.; ПРИСЛА́ТИ, ПОСЛА́ТИ (направити звідкись); ПРИКРІПИ́ТИ (перев. тимчасово, іноді під шефством певної особи). — Недок.: призначати (призна́чувати рідко), приставля́ти, прилуча́ти, ста́вити, настановля́ти, присила́ти, посила́ти, прикрі́плювати (прикріпля́ти). Івана призначили помічником лісничого, і він поступово втягнувся в звичну роботу (М. Зарудний); Баба Зінька приставила готувати обід молодиць, котрі добре знали куховарську справу (І. Нечуй-Левицький); До нічної варти прилучили козака, що вчора заробив потиличника (Я. Качура); (Крилата:) Карпа Корнійовича треба підтримати. (Василина:) От би його на голову колгоспу поставити (О. Корнійчук); — Шануйся ж оце, — навчають мене, — годи панові, чоловіком наставить: писарюватимеш собі в сухому та в теплому (А. Тесленко); Комісію по розподілу кормів уклали. Мене її головою настановили (Ю. Мушкетик); — А тепер слово має товариш Дорош. Прислали його до нас і буде він робити на фермі (Григорій Тютюнник); Її стали вчити працювати на свердлувальному верстаті і вчителем прикріпили свердлувальника Стьопу Шемшуру (О. Донченко).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. наставити — наста́вити 1 дієслово доконаного виду поставити якусь кількість; навести; наблизити наста́вити 2 дієслово доконаного виду навчити Орфографічний словник української мови
  2. наставити — [наставиетие] -аўл'у, -виеш, -аўл'ат'; нак. -аў, -аўтеи Орфоепічний словник української мови
  3. наставити — I див. наставляти I. II див. наставляти II. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. наставити — НАСТА́ВИТИ¹ див. наставля́ти¹. НАСТА́ВИТИ² див. наставля́ти². Словник української мови у 20 томах
  5. наставити — НАСТА́ВИТИ¹ див. наставля́ти¹. НАСТА́ВИТИ² див. наставля́ти². Словник української мови в 11 томах
  6. наставити — Наставити, -ся см. наставляти, -ся. Словник української мови Грінченка