наступати

БОРО́ТИСЯ з ким-чим, проти кого-чого (чинити опір кому-, чому-небудь, намагаючись подолати або знищити його), БИ́ТИСЯ з ким-чим, підсил., ВОЮВА́ТИ підсил., ВОЮВА́ТИСЯ з ким-чим, підсил. розм., РА́ТУВАТИ проти кого-чого, заст., книжн. рідко, ПРОТИБО́РСТВУВАТИ кому-чому, книжн.; НАСТУПА́ТИ на кого-що (активно діючи). — Я вірю, що ще не пізно боротися з ворогом винограду (М. Коцюбинський); Снігоходи мужньо билися із стихією, долаючи кілометр за кілометром незвідано тяжкої траси (П. Автомонов); Він (Хо) показує йому (трудівникові) всі засоби темної сили, що воює з світлом та чесною працею (М. Коцюбинський); Наступати на рак.

ДОБИВА́ТИСЯ чого (вживати рішучих заходів для досягнення якоїсь мети, яких-небудь результатів), ДОПЕВНЯ́ТИСЯ (ДОПЕ́ВНЮВАТИСЯ) розм., ПОШУ́КУВАТИ діал., ПОЗИ́СКУВАТИ що, діал.; ДОМАГА́ТИСЯ, НАСТУПА́ТИ на кого, ДОСТУ́КУВАТИСЯ розм., ДОПРАВЛЯ́ТИСЯ розм., УГАНЯ́ТИ (ВГАНЯ́ТИ) за чим, розм., УГАНЯ́ТИСЯ (ВГАНЯ́ТИСЯ) за чим, розм., ДОПОМИНА́ТИСЯ розм., ПОМИНА́ТИСЯ діал. (наполегливо); ПІДБИВА́ТИСЯ, ПІДВЕРТА́ТИСЯ, ПІДКО́ЧУВАТИСЯ (під (до) кого, розм. — уміло звертаючись, входячи в довіру до когось); ДОПРО́ШУВАТИСЯ (настійливими проханнями). — Док.: доби́тися, допе́внитися, позиска́ти, домогти́ся, доборо́тися, досту́катися, допра́витися, угна́ти (вгна́ти), допімну́тися рідко підби́тися, підверну́тися, підкоти́тися, допроси́тися. — Дурниці говориш, а сам бунтуєш проти закону. — Ми не бунтуємо, ми добиваємось правди (М. Стельмах); — Гей, ви, міністри! — гукає боєць.. — Ходіть-но сюди, маю з вами бесідувати. Буду свого допевнятись (О. Гончар); — Короп може собі на вашім ґрунті пошукувати свого довгу (Лесь Мартович); Полюбивши її і стративши всяку надію позискати її руку, Нестор покинув філософію, вступив до семінарії (І. Франко); — На засіданні ми будемо домагатися ухвали Рад повернути зброю саперному батальйонові (А. Головко); Він почав гаряче наступати на мене: мовляв, я не маю підстави сумніватись (М. Хвильовий); — Іду в нове приміщення. Кімнату дають. — Достукався-таки? Що значить — машиністом став! (Г. Коцюба); Доправлялися (люди) свого права проти заповернення їх у кріпацтво з давнішнього їх стану козацького (Олена Пчілка); — Інший іще скаже, що такий чоловік, як твій панотець, уганяє за славою! (П. Куліш); (Єлисей:) Доки люде не так уганялися за землею, доти і одводили широкі шляхи (М. Кропивницький); Тепер обидва мали заміри шукати в місті роботи: Демид — допоминатись у місті посади земського лікаря на село, а Гордій — шукати судової практики (Б. Грінченко); Як пішов же я до пана Поминатись плати, То він мене набив добре Да ще й випхав з хати (пісня); — Підіб'юсь під нового (сотника) та й буду над ним орудувати (Г. Квітка-Основ'яненко); Підвернувсь (писар) до пана голови, — знав, з якого кінця зайти (Г. Квітка-Основ'яненко); — А ти підкотися (до лісовиків) де просьбою, та й могорича не шкодуй. Першим дядькам славну дамо Землю (М. Стельмах); Церкву Воєвода до часу не ставив, бо не вмів допроситися в київських владик висвячення Стрижака в сан священика (П. Загребельний). — Пор. 3. боро́тися, 1. здобува́ти.

ДОГНА́ТИ кого, що (рухаючись, наблизитися до того, хто (що) пересувається попереду), НАЗДОГНА́ТИ, ЗДОГНА́ТИ, НАГНА́ТИ, НАСПІ́ТИ, ДОСПІ́ТИ рідше, УГНА́ТИСЯ (ВГНА́ТИСЯ) за ким-чим, розм., УГАНЯ́ТИСЯ (ВГАНЯ́ТИСЯ) за ким-чим, розм., ДОГОНИ́ТИ діал.; НАСТИ́ГНУТИ (НАСТИ́ГТИ), СПОБІ́ГТИ розм. (переслідуючи); НАСІ́СТИ на кого-що, НАСТУПИ́ТИ на кого-що, НАСІ́СТИ НА П'Я́ТИ (НАСТУПИ́ТИ НА П'Я́ТИ) кому, розм. (наближаючись упритул). — Недок.: доганя́ти, наздоганя́ти, здоганя́ти, здого́нити розм. наганя́ти, наго́нити розм. наспіва́ти, доспіва́ти, уганя́тися (вганя́тися), дого́нити, настига́ти, спобіга́ти, насіда́ти, наступа́ти, насіда́ти на п'я́ти (наступа́ти на п'я́ти). Два верхівці летіли, неначе два орли в степу: один не втече, другий не дожене (І. Нечуй-Левицький); Перехопившись через тин, Мічурін погнався за хлопцями. Ось він майже наздогнав одного (О. Довженко); Семена хутко здогнала його мати, несучи щось у клуночку (Леся Українка); Як би не поспішав(Трохим), Денис його нажене (Г. Квітка-Основ'яненко); — Треба бігти, — сказав Сивоок, — і якомога швидше. Щоб не наспіли вони нас у темнощах (П. Загребельний); Пси, донюхавшись, доспіли, Шарпнули муцика, із'їли (І. Котляревський); — Почекай хвилинку. Ніяк не уженуся за тобою. Дуже мені ноги болять (З. Тулуб); (Василь:) За черницями не вганяєшся. (Сестра Серахвима:) Чому? Швидкі такі? (Панас Мирний); Кинулася за мною погоня, та не догонила (І. Франко); Кінь його настигав утікача, доки настиг його з розгону на якихось кам'яних широких сходах (О. Гончар); Збігають мої молодощі марно, а й спобігти їх не можна вже... (А. Кримський); Вирвалися (шляхтичі) в поле, але тут же їх зразу насіли татари (П. Панч); Ми гналися за ним, насідали йому на п'яти (П. Загребельний); Австрійські війська.. відходили під натиском російських військ, які буквально наступали їм на п'яти (В. Гжицький).

МЕЖУВА́ТИ (бути територіально суміжним; мати спільну межу, кордон), ГРАНИ́ЧИТИ, МЕЖУВА́ТИСЯ, ПРИМИКА́ТИ, ПРИЛЯГА́ТИ, ПРИГОРТА́ТИСЯ розм., ПРИТИКА́ТИ діал. (міститися безпосередньо біля чогось); ПІДСТУПА́ТИ, НАСТУПА́ТИ, ПІДХО́ДИТИ, НАСУВА́ТИСЯ, ПІДПИРА́ТИ розм., НАБІГА́ТИ розм., ПРИСТУПА́ТИ розм. (про ліс, яри, гори і т. ін. — розміщуватися біля чогось); СУСІ́ДИТИ (бути розташованим поруч, поблизу). Степ межує з морем (Ю. Яновський); Поля його батька граничили з полями Василя (О. Кобилянська); Од самого берега Росі, на південь, де Канівський повіт межується з Звенигородським, починається такий рай, якого трудно знайти на Україні (І. Нечуй-Левицький); До будинку примикали господарськібудівлі (О. Гончар); У дворі, що прилягав до шляху, старий Поліщук.. порався коло воза (М. Олійник); Сула їх (Лубни) обіймає з одного боку... Пригорнулась одним берегом і простяглась далі луками... (Остап Вишня); До світлиці притикає скілька бічних кімнат (Леся Українка); З молодого хвойника, що підступав до дороги, тягнуло гіркуватим повітрям (П. Кочура); Тайга з усіх боків наступала на скелі й неглибокі ущелини (О. Донченко); Знизу й згори підходив до монастиря.. зелений ліс (П. Загребельний); Темні гори, увінчані густим лісом, насувались на село могутнім громаддям (О. Донченко); Море набухло, підпирало садиби нижнього яруса села (І. Ле); Набігає аж на кручі Зеленая нива (П. Усенко); Видно, як амфітеатр (гір) наближається до Дніпра, піднімається все вище і приступає до самого Дніпра (І. Нечуй-Левицький); З ними тут сусідила велика артіль заробітчан (О. Гончар).

НАВА́ЛЮВАТИСЯ (натискаючи, лягаючи, опускаючись, придавлювати своєю вагою), НАЛЯГА́ТИ, НАПИРА́ТИ розм.; НАПОСІДА́ТИ розм., НАСІДА́ТИ розм. (звичайно про дії людей). — Док.: навали́тися, налягти́, напе́рти, напосі́сти, насі́сти. Усією вагою Друзь навалився на кийок (Ю. Шовкопляс); Він, як і зрання, щиро налягає на плуга (М. Коцюбинський); Внизу несе свої весняні води Дніпро. Могутня течія його напирає кригою на правий берег (П. Колесник); Він .. завзято напосідав ломом на скелю, відриваючи від неї великі, ледве порушені вибухом брили (Г. Коцюба); Намагались роздерти стільці за ноги, а коли не вдавалось, били ними об землю і насідали грудьми, як на живу істоту (М. Коцюбинський). — Пор. 1. дави́ти, 2. наступа́ти.

НАВА́ЛЮВАТИСЯ (накидаючись на когось, валити на землю і придавлювати своєю вагою), НАСІДА́ТИ розм.; НАПОСІДА́ТИ розм., НАПОСІДА́ТИСЯ розм. (перев. у певній кількості). — Док.: навали́тися, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися. Як вскочить Лев — аж диба стала грива... На Вовка бідного насів — Давив його, крутив... (Л. Глібов); На Ромку напосіло кілька хлопчаків (Л. Смілянський). — Пор. 1. наки́нутися, 2. наступа́ти.

НАСТУПА́ТИ (ведучи активні воєнні дії, рухатися вперед на противника); НАСУВА́ТИСЯ (великою силою). — Татари вже йдуть до Хмельницького! Орда наступає! — крикнув Єремія до Тишкевича (І. Нечуй-Левицький); На північному сході від Будапешта війська 2-го Українського фронту також перейшли в наступ, прорвали оборону і насувались на столицю (О. Гончар).

НАСТУПА́ТИ на кого (рухаючись уперед у напрямі до кого-небудь і наближаючись упритул, навалюватися на нього, тіснити його), НАПИРА́ТИ розм., НАСУВА́ТИСЯ (НАСО́ВУВАТИСЯ) розм.; НАЛА́ЗИТИ (НАЛІЗА́ТИ) розм. (навалюючись). — Док.: напе́рти, насу́нутися, налі́зти. Марина рішуче наступає на нього, Дубовик задкує до порога (Г. Епік); І оточили її (Галю) з десяток хлопчаків та дівчаток — усім натовпом напирають на неї, верещать (Є. Кротевич); Він все дужче й дужче підвищував голос, і сам, немов хмара, насувався всім тілом на Сидорчука (Ю. Бедзик); Із серця скреготав (Ентелл) зубами, Об землю тупотав ногами І на Дереса налізав (І. Котляревський). — Пор. 2. нава́люватися, 1. насіда́ти.

НАСУВА́ТИСЯ (НАСО́ВУВАТИСЯ) на що і без додатка (про хмари, туман, дим і взагалі щось суцільне, масивне — рухаючись, покривати, закривати собою що-небудь), НАСУВА́ТИ (НАСО́ВУВАТИ), СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, НАСТУПА́ТИ, НАКО́ЧУВАТИСЯ, НАПЛИВА́ТИ (плавно); НАПОВЗА́ТИ (повільно); НАБІГА́ТИ (швидко). — Док.: насу́нутися, насу́нути, накоти́тися, наплисти́ (напливти́), наповзти́, набі́гти. Грозова хмара насувалась на світ (С. Чорнобривець); А на світ насувала темрява (Б. Грінченко); З півночі суне страшна, чорніша від чорної ночі хмара (Ю. Збанацький); З долини од річки.. сунувся туман (А. Головко); Був час, коли сутінки, довго закрадаючись та наступаючи в обхід, раптом звалились всією своєю силою й задушили останні промені денного світла (Л. Дмитерко); Морок волохато накочувався звідусіль (П. Загребельний); Ген-ген чорніє ліс зубчастим муром, а туман на нього... тихим морем напливає (Леся Українка); В небі чорно хмарилося, грізні валовиська наповзали з півночі (Ю. Бедзик); Та от набігає перша хмарка, за нею друга (В. Кучер). — Пор. 1. набі́гти, 1. наближа́тися, 2. налеті́ти, 1. наляга́ти, 1. нахли́нути.

НАСІДА́ТИ на кого і без додатка, розм. (вперто приставати до кого-небудь з докорами, лайкою, звинуваченнями тощо), НАСІДА́ТИСЯ розм., НАПОСІДА́ТИСЯ розм.; НАСТУПА́ТИ розм., ПРИСТУПА́ТИ до кого і без додатка, розм. (наполегливо вимагати, добиватися чого-небудь, доводити щось). — Док.: насі́сти, насі́стися, напосі́стися, приступи́ти. Боярин почав насідати, лаяв, що Теодосій погано працює (А. Хижняк); — Ти б краще з жінкою бавився, а не баламутив людей, — насівся на нього Салоган (М. Стельмах); Бабуся якусь мить помовчала, а тоді знову напосілася на дідуся. — Отож іще звичка в людини!.. (Ю. Збанацький); — Хай і божевільна, хай і патлата, та все ж не така, як ти, — показала язик Машка. — Яка? Яка я? — наступала Варка (Л. Яновська). — Пор. 2. наки́нутися, 2. наступа́ти.

НАСТА́ТИ (про час, пору, явище, подію тощо — розпочатися), НАСТУПИ́ТИ, ПРИЙТИ́, ПОСТА́ТИ рідше, СТА́ТИ розм., ГРЯСТИ́ ужив. у майбутньому часі та в наказовому способі, заст., уроч., поет., ЗАСТУПИ́ТИ розм.; НАСТИ́ГНУТИ (НАСТИ́ГТИ), НАСПІ́ТИ, ПІДОСПІ́ТИ розм., ПОСПІ́ТИ розм., ПРИСПІ́ТИ розм., ПРИСТИ́ГНУТИ (ПРИСТИ́ГТИ) розм., НАХОПИ́ТИСЯ розм. (розпочатися, поступово наблизившись); ПІДСКО́ЧИТИ розм. (раптово, несподівано); НАХЛИ́НУТИ розм. (раптово й швидко); ПРИЛЕТІ́ТИ поет., ПРИЛИ́НУТИ поет. (про щось бажане, приємне); НАРОДИ́ТИСЯ поет., ПІДНЯ́ТИСЯ (ПІДІЙНЯ́ТИСЯ) поет. (про світанок, ранок, день і т. ін.); СПА́СТИ, СПУСТИ́ТИСЯ, ЛЯГТИ́, ОСІ́СТИ, НАПЛИСТИ́ (НАПЛИВТИ́), НАПЛИ́НУТИ (про вечір, ніч, сутінки); ДІЙТИ́ до кого-чого і без додатка (про настання чогось у якійсь черзі, послідовності). — Недок.: настава́ти, наступа́ти, прихо́дити, постава́ти, заступа́ти, настига́ти, наспіва́ти, поспіва́ти, приспіва́ти, нахопля́тися, приліта́ти, наро́джуватися, підніма́тися (підійма́тися), спада́ти, спуска́тися, ляга́ти, осіда́ти, наплива́ти, дохо́дити. Настала Пилипівка. Почалася зима (І. Нечуй-Левицький); Тихо в полі, гай темніє, Наступає літній вечір (Леся Українка); Все має пору, для всього приходить свій час (М. Коцюбинський); Ми не помічаємо, як закотився десь за дерева і гори місяць і постало світання (Л. Смілянський); Настала косовиця. За отамана ходить (Чіпка)!.. Стали жнива — й серпом як косою (Панас Мирний); І день гряде, настане час — Народ з судьбою вийде з бою (М. Нагнибіда); Весна тільки-тільки заступила, а вже так тепло надворі (Л. Яновська); Наливаються хліба, а там, і озирнутись не встигнеш, настигнуть жнива (О. Донченко); Тимчасом наспіла потреба виїхати в Київ в справі (І. Сенченко); Якраз підоспіла неділя і була нагода одягтися парадно (П. Козланюк); Тільки з городиною впораєшся — засріблиться коса на лузі, далі жнива поспівають (М. Стельмах); Та ото приспіло літо; Хліб поріс, прийшли жнива; Йде отаман по домівках, Жати хліба зазива (Я. Щоголів); Минулося наше літечко, перейшли літа молоді, пристиг час у велику дорогу на той світ знаряджатися (Л. Яновська); Молодого віку робиш-робиш, а сам в убожестві.. — і таконьки старість нахопиться... (Марко Вовчок); — Дотягну до осені, а там подамся на шахти або на заводи.. А там армія підскочить (Григорій Тютюнник); Крізь блокаду зими Прилетіла весна (Леся Українка); Зіллються і небо, і поле, і прилине вечірняя мить (В. Сосюра); Далеко за Дніпром на обрії народився світанок (В. Собко); Тихесенький вечір На землю спадає (В. Самійленко); Вже в тюрмі і то краще, можна було хоч пройтися по камері, а коли дійде черга, лягти на нарах і простягти ноги, хоч трохи спочити (А. Хижняк). — Пор. 3. наближа́тися.

НАСТА́ТИ (про певний стан природи, тишу, спокій, порядок і т. ін. — з'явившись, виникнувши, поширитися), НАСТУПИ́ТИ, ПОСТА́ТИ, УСТАНОВИ́ТИСЯ (ВСТАНОВИ́ТИСЯ), ЗАПАНУВА́ТИ, ЗАЦАРЮВА́ТИ поет. (про настання повного або тривалого стану); ЗАПА́СТИ, ЗАЛЯГТИ́ (про повну або тривалу тишу, мовчання і т. ін.). — Недок.: настава́ти, наступа́ти, постава́ти, устано́влюватися (встано́влюватися), установля́тися (встановля́тися), запано́вувати, запада́ти, заляга́ти. Настала на кілька хвиль пауза (І. Франко); Тонесенька смужка світла зникає, настає повна тьма (Леся Українка); Аж ось наступила темна, глуха ніч (П. Куліш); Постало коротке мовчання (О. Донченко); Він все ще надіявся, що всі скоро заснуть і запанує те сонне царство, яке дасть йому можливість вийти з хати на побачення. Але спокій у хаті ніяк не міг встановитися (Григорій Тютюнник); Після трьох днів гризні.. в сім'ї знову запанувала згода (С. Васильченко); Тиша, яка зацарювала на кордонах, не мусила запаморочити голови у Варшаві (Н. Рибак); Над степом запала тиша (П. Панч); Залягла мовчанка (В. Козаченко).