натурально

ЗВИЧА́ЙНО вставн. сл. (уживається для підтвердження думки), ПРИРО́ДНО, НАТУРА́ЛЬНО, Я́СНО, ПЕ́ВНО (ПЕ́ВНЕ), ПЕ́ВНА РІЧ, РОЗУМІ́ЄТЬСЯ, БЕЗПЕРЕ́ЧНО підсил., БЕЗУМО́ВНО підсил., БЕЗСУМНІ́ВНО підсил., БЕЗ СУ́МНІВУ підсил., ЗВІ́СНО розм. В системі виховання він, звичайно, нічого не тямить, зате переконаний, що без нього там діло не піде (Григорій Тютюнник); Я, природно, не бажав би зв'язувати себе такою обіцянкою (І. Кулик); — Може, вам, тату, допомогти чим-небудь?.. То я, натурально, допоможу (Григорій Тютюнник); — Ну, ясно ж, нехай заходить (А. Головко); — Але умова, Павле Макаровичу, — ви книжки не зачитуєте. — Ну, певно ж (А. Головко); Але то й є секрет великого художнього твору, що він не старіється, лише перероджується — в людській уяві, певна річ, бо тільки ж там він і живе (М. Рильський); Згодом, розуміється, пішли інші інтереси, і за ними відійшла набік ота дитяча дружба (Є. Кротевич); Голос, що пролунав у коридорі, належав, безперечно, командирові корабля Журбі (М. Ткач); Ну, та, звісно, на те й ходиться біля винограду, на те й працюється, щоб мати користь (М. Коцюбинський).