1. Словник синонімів української мови

обрубувати

ВІДРУБА́ТИ (відокремити ударом або кількома ударами гострого знаряддя чи холодної зброї), ВІДІТНУ́ТИ, ВІДТЯ́ТИ, ВІДСІ́КТИ, УСІКТИ́ заст.; ОБРУБА́ТИ (одне за одним, частину за частиною). — Недок.: відру́бувати, відтина́ти, відсіка́ти, усіка́ти, сікти́, обру́бувати. Згодом ми відрубали гілку (І. Муратов); — Кажуть, що й кат не говіркий, а голову він одтинає (Марко Вовчок); — А мені, братчики, адіть, який шмат хвоста мечем відсікли (І. Франко); Несториця з кількома недобитками прибіг до царя, схиляючи повинну голову, яку, як відомо, меч не січе (П. Загребельний); Він сікачем обрубує стигліші голови соняшників (М. Стельмах).

ОБРУ́БУВАТИ (очищати дерево від гілок, сучків, кори), ОБЧУ́ХРУВАТИ, ЧУХРА́ТИ, ОБТІ́СУВАТИ (перев. кору). — Док.: обруба́ти, обчухра́ти (очухра́ти розм. рідше), почухра́ти розм. обтеса́ти. Велетня (дерево) обрубують з галуззя і по утертій колії спускають горою на ріку (І. Франко); З лугу вигонив панський луговий, з поближньої ліщини — побережник, а своїх верб не стане, щоб на паливо їх обчухрувати (І. Муратов); Чухрали теслярі якісь колоди (О. Ільченко); Стукотіли сокири, рубаючи та обтісуючи сухе смолисте дерево (З. Тулуб).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. обрубувати — обру́бувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. обрубувати — КРЕМСАТИ, обкраювати, відрубувати, відтинати; (пута) розрубувати. Словник синонімів Караванського
  3. обрубувати — див. рубати Словник синонімів Вусика
  4. обрубувати — -ую, -уєш, недок., обрубати, -аю, -аєш, док., перех. 1》 Відокремлювати щось одне за одним від чого-небудь ударами гострого знаряддя; відтинати, відрубувати. || Укорочувати, відтинаючи частину, кінець чого-небудь ударом гострого знаряддя. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. обрубувати — ОБРУ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБРУБА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. 1. Відокремлювати щось одне за одним від чого-небудь ударами гострого знаряддя; відтинати, відрубувати. Словник української мови в 11 томах
  6. обрубувати — ОБРУ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБРУБА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що. 1. Відокремлювати щось від чого-небудь ударами гострого знаряддя; відтинати, відрубувати. Словник української мови у 20 томах
  7. обрубувати — Обрубувати, -бую, -єш сов. в. обрубати, -ба́ю, -єш, гл. 1) Обрубать, обрубить. Треба обрубати кригу на колодязі, бач як здорово намерзло. 2) — криницю. Вставить срубъ въ родникъ. Чуб. III. 150. Ой у полі криниченька обрубленая. Чуб. ІІІ. 149. Словник української мови Грінченка