пам'ять

ПА́М'ЯТЬ (здатність запам'ятовувати; запас вражень, що зберігаються в свідомості), ПА́М'ЯТОК рідше, ТЯ́МКА розм., ПА́МКА діал., ПО́МКА діал. Пам'ять у нього гарна — кожне слово в голові (Ю. Яновський); В пам'ятку бурсаків зберігалися згадки про гуртові наскоки однієї сторони на другу (С. Васильченко); — Я з першою жінкою, бачте, розвівсь, Та й досі вна (вона) з тямки не никне — Любив її!.. (І. Франко); Слів.. вона знала дуже небагато, слів за сотню та й годі, та й то убитих їх у памки колотнечею та лайкою (Панас Мирний); Василь на стелю дивився, хмурився, крививсь... Видно, він щось пригадував, та на сей раз помка схибила (Панас Мирний).

СВІДО́МІСТЬ (здатність осмислено сприймати навколишнє), ПРИТО́МНІСТЬ, ПА́М'ЯТЬ, ТЯ́МА розм., ТЯ́МОК розм., ТЯ́МКА розм., РО́ЗМИСЕЛ розм. Він окинув очима місце і почав кмітити. Свідомість вернулась до його (І. Нечуй-Левицький); При кожному порусі почувається такий біль, що вона мало не втрачає притомність (Ф. Бурлака); Вносять Прісціллу з слабкими ознаками притомності (Леся Українка); Далі як крикне (княгиня) не своїм голосом: — Ридван! — да й упала без пам'яті (П. Куліш); Мені сказали, що я пролежав без тями два тижні (І. Франко); Коли зір і розмисел сяк-так повертають до Юри, він, нарешті, бачить своїх друзів і ворогів (Ю. Смолич).

СПО́ГАД (те, що збереглося в пам'яті, відтворення в пам'яті того, що фіксувалося нею раніше), СПО́МИН, ЗГА́ДКА, ПА́М'ЯТЬ, ПА́М'ЯТКА розм., СПОГАДА́ННЯ розм., СПОГА́ДКА розм., СПОГА́ДАНКА розм., СПОМИНА́ННЯ розм., СПО́МИНКА розм., ПРИГА́ДКА розм., ЗГАД рідше, СПО́МИНОК рідше, СПО́МКА діал., ВСПО́МИН заст.; РЕМІНІСЦЕ́НЦІЯ книжн. (невиразний спогад, відгомін якоїсь події або враження). Довго Грицько згадував прощання з Орисею, і цей спогад зогрівав його серце! (А. Головко); Спомини минулого коротенького щастя рвали душу (Г. Хоткевич); При згадці про матір Порфиру всю душу залило теплом (О. Гончар); Навік я збережу, як пам'ять дорогу, Сліди дитячих ніг на вогкому снігу (М. Рильський); — Це перо я дала тобі колись на пам'ятку. Ти навіки мій, а я навіки твоя, — сказала Богаза (І. Нечуй-Левицький); Спогадання роєм линуть (П. Грабовський); Там, у зеленому раї, на Вкраїні, Про нас ні чутки, ні споминання! (П. Куліш); Чи ж людська споминка така слаба? (М. Зеров); Тут нагадав собі слова.., що в тридцять літ уже чоловік старий. Ця пригадка шпигнула в серце Славка, як голкою (Лесь Мартович); Рідні книги в синьому сап'яні, Тихий згад шумних ліцейських літ, Воркітливий сивий голос няні, — Та невже це тільки тінь і слід? (М. Рильський); Посаджу коло хатини На вспомин дружині І яблуньку і грушеньку На вспомин єдиній (Т. Шевченко); В народних піснях запах грає дуже малу роль, а такі звороти, як "коло мене, молодого, мандрівочка пахне", занадто ще слабі, щоб викликати у слухачів хоч бліду ремінісценцію конкретного враження (І. Франко).