перегукуватися

НАГА́ДУВАТИ кого, що (бути, здаватися схожим на кого-, що-небудь), СКИДА́ТИСЯ на кого-що, ПОХО́ДИТИ на кого-що, розм., ПРИГА́ДУВАТИ розм.; ПЕРЕГУ́КУВАТИСЯ (ПЕРЕГУКА́ТИСЯ рідше), ПЕРЕКЛИКА́ТИСЯ (з чим: про неживі, звичайно неконкретні реалії — бути схожим на що-небудь, співзвучним чомусь); ПОВТО́РЮВАТИ (ПОВТОРЯ́ТИ) (бути цілком подібним до кого-, чого-небудь). Все похмуре подвір'я нагадувало вороняче гніздо (С. Чорнобривець); — Чоловік той зовсім не скидався на Мусія Бабенка, якого я таки добре запам'ятав тоді (Є. Гуцало); Вона все ще та давня Маня, з своїм пишним сміхом, коли сміється, і з тими очима, що пригадують її матір (О. Кобилянська); Звали його модним ім'ям Ростислав, і це мовби перегукувалось з його високим не по літах зростом (І. Ле); Пісня білоруського села дзвінко перекликається з піснею села українського (М. Рильський); — Дуже часто діти повторюють своїх батьків. Засвоюють їхні звички, їх принципи, їх мораль (В. Логвиненко).

ПЕРЕКЛИКА́ТИСЯ (обмінюватися вигуками, окликами, видавати по черзі крики, голосні звуки), ПЕРЕГУ́КУВАТИСЯ (ПЕРЕГУКА́ТИСЯ рідше), ЗГУ́КУВАТИСЯ, СКЛИКА́ТИСЯ (СКЛИ́КУВАТИСЯ), ПЕРЕТЬО́ХКУВАТИСЯ (про солов'їв). — Док.: перекликну́тися, перегукну́тися, згукну́тися. Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів (Т. Шевченко); У лісі дзвінко перегукуються жовтобокі синиці (Ю. Збанацький); Паничі почали згукуватись з човнів, неначе вони були в лісі (І. Нечуй-Левицький); Скликаються в траві деркачі, ловлять намоклих коників (К. Гордієнко); Солов'ї, ці невтомні співці весни і кохання, задиристо перетьохкуються у вербах (О. Гончар).