побиватися

БИ́ТИСЯ (робити різкі, судорожні рухи всім тілом), ПОБИВА́ТИСЯ, КОЛОТИ́ТИСЯ, ТІ́ПАТИСЯ, ТРІ́ПАТИСЯ, ТРІПОТА́ТИ (ТРІПОТІ́ТИ) підсил., ТРІПОТА́ТИСЯ підсил. — Док.: ті́пнутися, ті́пнути, трі́пну́тися, тріпону́ти, тріпону́тися. Дервіші бігли юрмами попереду процесії, несамовито верещали, від їх вереску чманів народ, бився в конвульсіях (Р. Іваничук); Риба.. тріпалась, побивалась в сітці (І. Нечуй-Левицький); — А вони не кусаються? — поцікавився Сашко, обережно поглядаючи на рудого кота, що вже перестав тіпатися (М. Чабанівський); А він (щупак) тріпоче та стрибає в кошику (З. Тулуб). — Мемете!.. Меметику мій, — тріпотіла в її обіймах Шафіге (З. Тулуб); Перед невеличкими боковими вівтарями Лади й Діда частенько курився пахучий яловець і тріпоталися різані їм в жертву голуби — дар тухольських дівчат і парубків (І. Франко). — Пор. бо́рсатися, 1. сі́патися, 1. тремті́ти.

ГОЛОСИ́ТИ над ким-чим, по кому-чому і без додатка (голосно плакати на похороні, весіллі тощо), ЗАВО́ДИТИ за ким-чим, ТУЖИ́ТИ за ким-чим, рідше по кому-чому, ПОБИВА́ТИСЯ над ким-чим; ПРИМОВЛЯ́ТИ до кого, ПРИКА́ЗУВАТИ до кого, ПРИЧИТА́ТИ над ким, розм., ПРИЧИ́ТУВАТИ над ким, розм. (над небіжчиком — плачучи, примовляти); УБИВА́ТИСЯ (надто тяжко). — На кого ж ти нас покинула? — голосила Марина над помершою (померлою) матір'ю (Панас Мирний); Невелика була вартість срібних та мідяних прикрас.., але тепер мусив Мстислав добути і їх, щоби оплатити плачок-жалібниць, що мали заводити на похороні (Юліан Опільський); Гірко побивалась над тілом чоловіка нещасна дружина (І. Цюпа); Вона тужила й голосила голосно, як тужать по мертвому (І. Нечуй-Левицький); Все їх гукала, все до їх примовляла: "Тату мій, тату! Нащо ви мене покинули?" (Марко Вовчок); Христя теж не стримала сліз. Але не приказувала, як мати, — тільки глибоко відхлипувала та судорожно здригалась, тамуючи в собі тяжкий біль (А. Іщук); Тужила би, тужила (Маруся), русою косою шию овиваючи, і причитувала би над кимось помершим (померлим) (Г. Хоткевич). — Пор. 1. пла́кати.

ПОНЕВІРЯ́ТИСЯ (терпіти труднощі, зазнавати знущань тощо), ПОТЕРПАТИ, ПОБИВА́ТИСЯ, ПРОПАДАТИ розм., МА́ЯТИСЯ розм., ТУЛЯ́ТИСЯ розм., ПРИПУХА́ТИ фам., МИТА́РСТВУВАТИ книжн. — Нащо ж я покинула рідний край і пішла в світи блукати, тинятись та поневірятись між чужими людьми? (І. Нечуй-Левицький); Підпілля деякий час потерпало, але, крім терористів, ніхто арештований не був (Ф. Бурлака); Мов перст, повинен в самотині Я побиватися один (І. Манжура); Трудно було й здумати, що десь наймичкою маятимусь (Марко Вовчок); А ми тулятись мусимо в печалі, В чужих людей могил собі прохать... (М. Костомаров); Він своє уже знайшов і при Зарубі. Не бійся, бригадиром не захотів, Колоду виштовхав, а сам на фермах припухає (В. Кучер); Бинти нам правили й за рукавиці, котрі ми розгубили, митарствуючи в проклятих скелях (О. Гончар). — Пор. 2. бідува́ти, 1. му́читися, натерпі́тися.

СТАРА́ТИСЯ (виявляти ретельність, добре, сумлінно виконувати якусь роботу), ПИЛЬНУВА́ТИ, ПОБИВА́ТИСЯ, БИ́ТИСЯ, РОЗРИВА́ТИСЯ розм., ПОТІ́ТИ розм., ПИХТІ́ТИ розм. (намагатися виконати роботу, докладаючи надмірних зусиль). — І так-то вже щиро працює.. Он гляньте, — закінчив Максим своє оповідання, показуючи на Карпа, — як старається!.. (М. Коцюбинський); Вона (Кайдашиха) пряла ліниво, а Мотря дуже пильнувала коло гребеня (І. Нечуй-Левицький); Як вже сердешна не працювала, як не побивалась, а ніяк одна не встереже худоби і не придбає (О. Стороженко); Хіба не Задорожній зривав роботу на батьковій зміні, не подаючи вчасно буряків? Хіба не він п'янствував з Римарем, коли батько розривався, так важко йому було на роботі (П. Автомонов); В будні вона тут не дуже потіла над роботою (І. Франко).

СУМУВА́ТИ (пройматися почуттям суму, журби), ЖУРИ́ТИСЯ, ПЕЧА́ЛИТИСЯ, СМУТИ́ТИСЯ, ТУЖИ́ТИ підсил., ПОБИВА́ТИСЯ підсил., ВБИВА́ТИСЯ (УБИВА́ТИСЯ) підсил., СМУТКУВА́ТИ розм., КРУШИ́ТИСЯ заст., фольк., БАНУВА́ТИ діал., ПЕЧА́ЛУВАТИ діал., ПЕЧА́ЛУВАТИСЯ діал.; НУДЬГУВА́ТИ, СКУЧА́ТИ (за ким-чим, без кого-чого і без додатка — сумувати без когось, чогось). — Не сумуй. Чи що тебе мучить? Скажи відверто: що тобі в нас не так? (О. Гончар); Христя сумувала, журилася, а часом сама гірко плакала (Панас Мирний); Печалиться й печалиться чогось дівчина. Уже б і заміж пора йти, але не виходить, хоч і траплялися добрі люди (М. Стельмах); Це була їхня (старих) звичка: коли одне смутилося, друге обов'язково мусило розважати (Ю. Яновський); Чом тобі хоч вітер не розкаже, Як тужу я й плачу? (А. Кримський); — Ти вже й так змарніла на виду: усе журишся, все смуткуєш та плачеш (І. Нечуй-Левицький); Мами прядуть кужіль та й співають свої дівоцькі співанки, але так сумно, якби банували за молодим віком (В. Стефаник); — Що ж ти, Василино, не нудьгуєш за своєю Комарівкою? — спитав ласкаво панич (І. Нечуй-Левицький). — Пор. засмути́тися, 1. нудьгува́ти.

ТУРБУВА́ТИСЯ за кого-що, про кого-що, ким, чим, за ким-чим (виявляти увагу до чиїхось потреб), ПІКЛУВА́ТИСЯ про кого-що, за кого-що, ким, чим, ДБА́ТИ про кого-що, за кого-що, КЛОПОТА́ТИСЯ про кого-що, за кого-що, ОПІКА́ТИ (ОПІ́КУВАТИ) кого, що, ОПІ́КУВАТИСЯ ким, чим, рідко над ким-чим, про кого-що, ОПІКУ́НСТВУВАТИ над ким-чим, ПАНТРУВА́ТИ кого, що, розм., ПЕКТИ́СЯ за когощо, розм., БІ́ДКАТИСЯ за кого-що, біля кого-чого і без додатка, розм., БІДКУВА́ТИСЯ розм., БІДКУВА́ТИ розм., КРЯ́ЖИТИ за ким-чим, діал., ФАТИГУВА́ТИСЯ діал., ПА́ДКАТИ за ким-чим, діал., ПА́ДКАТИСЯ коло кого-чого, за ким-чим, діал., ПАДКУВА́ТИ коло кого-чого, діал., ПАДКУВА́ТИСЯ ким, чим, за ким-чим, діал., СУЯТИ́ТИСЯ діал., ПРОМИШЛЯ́ТИ за кого-що, заст.; ПОБИВА́ТИСЯ за ким-чим, за кого-що, рідше ким, чим, УПАДА́ТИ коло кого, над ким, ПРИПАДА́ТИ до кого, коло кого, УБОЛІВА́ТИ (ВБОЛІВА́ТИ) за кого-що, БОЛІ́ТИ за ким-чим (дуже сильно). — Док.: потурбува́тися, стурбува́тися, попіклува́тися, подба́ти, поду́мати, поклопота́ти, поклопота́тися, пожалі́ти. Гетьман стояв у Борзні. Не стояв, а лежав, бо з осінньою негодою здоров'я його погіршилося. Хвилювався, по ночах не міг спати, лікарі турбувалися ним (Б. Лепкий); "І сержант, — думає Петро, — теж піклується про мене. Всі піклуються про мене. А я?" (І. Багмут); — Я тобі служу і за наймичку і за наймита, а ти ні про що не дбаєш (І. Нечуй-Левицький); Про інші речі клопочеться він зі старим Шрамом, про інші речі широко розмовляє, а її мовби нема йому на світі (П. Куліш); Чорновус якось тепло, безмовно опікав увесь час новачка (Ю. Збанацький); Мене опікував молодий моряк, мій рятівник (М. Трублаїні); — Потребує (Славко) такої людини з досвідом, щоб любила його й опікувалася ним не тільки як жінка, але також як рідна мати (Лесь Мартович); Він вважав за свій обов'язок опікунствувати над цими недосвідченими людьми, яким, звичайно, не легко розібратися в усьому, що вони вперше побачили за кордоном (С. Журахович); — Нині кожен тільки себе пантрує (І. Чендей); — Маріє! Ти не дуже за мене печися (С. Чорнобривець); Її взяла злість, що всім байдуже про те лихо, а їй самій прийшлось бідкатись за всіх (І. Нечуй-Левицький); — А я так бідкуюся, — чи вже вони поїхали, чи й досі ні (Словник Б. Грінченка); Стара, було, так і кряжить за дітьми, щоб ніхто не зобідив (Словник Б. Грінченка); — Але не фатигуйтеся, пані Микейтшова, я лиш на хвилиночку, бо я не маю часу (Г. Хоткевич); Мати падкає за дочкою (Словник Б. Грінченка); Падкається хазяїн коло коней (Словник Б. Грінченка); Запавський сам тілько падкував коло своїх гостеньків, поучав їх (О. Ковінька); Падкувалися нами мати, страх!.. (В. Бабляк); Василь все ходив, все думав. Суятився, бідолаха, гризся сам в собі (І. Франко); — Що ж, парубче, сяку-таку роботу я тобі дам, коли вже так учитель побивається за тобою (М. Стельмах); — Ну, що болить тобі, донечко, що? — упадав він над немовлям (О. Гончар); Кайдашиха припадала коло свого онука (І. Нечуй-Левицький); На Січ ішли всі, хто дорожив свободою, хто уболівав за свій народ і не шкодував життя, захищаючи його добробут (С. Добровольський).