повага

ПОВА́ГА (почуття, ставлення до когось, чогось, яке ґрунтується на визнанні його заслуг, позитивних якостей тощо; вияв такого почуття), ПОВАЖА́ННЯ, ПОША́НА, ША́НА, ШАНУВА́ННЯ, УШАНУВА́ННЯ (ВШАНУВА́ННЯ), ШАНО́БА, ПРИЗНА́ННЯ, РЕСПЕ́КТ (РЕШПЕ́КТ) заст., ПОШАНУВА́ННЯ (ПОШАНОВАННЯ) заст., ПОШАНО́ВОК (ПОШАНІ́ВОК) заст., ПОШАНО́БА заст., ЗГЛЯДЬ діал.; БЛАГОГОВІ́ННЯ книжн., ПІЄТЕ́Т книжн., ПОКЛОНІ́ННЯ книжн., ПРЕКЛОНІ́ННЯ заст., книжн. (глибока повага); ДАНИ́НА, УВА́ГА заст. (вияв такого почуття). Насторогу в одних, щиру повагу й захоплення в інших викликає батькове ім'я. Знають його по всіх довколишніх селах, відоме воно по Пслу і по Хоролу (О. Гончар); Хоч не маю приємності знати Вас особисто, проте відчуваю живу симпатію до Вас і правдиве поважання до людини, що свій час, свої сили і своє здоров'я оддає для спільного і дорогого нам діла (М. Коцюбинський); Він завжди мав якусь таку внутрішню пошану до книжок і до тих, хто вміє ті книжки читати. Йому це здавалося верхом людської премудрості (Г. Хоткевич); До Андрія Платоновича Серьога ставився з особливою шаною. — Всяких я бачив секретарів, а цей, Лебединець, не такий, як усі (І. Цюпа); В старі галереї, схожі На кафедральні собори, Входять новоприбулі — Древньої Гани майстри. І з мовчазним шануванням Їм воротар відчиняє Ґратчасті високі двері Й низький віддає уклін (В. Мисик); Дівчина, котру вона раз на все бажала зігнорувати в своїм житті, тішилася, мов наперекір, де б вона й не поступила, щирою симпатією й ушануванням (О. Кобилянська); (Аецій Панса:) Тебе, Руфіне, слава, шаноба людська вабить (Леся Українка); Звільна здобув він собі признання і пошану у селян (І. Франко); Вже не мали яничари респекту перед великим візиром (Р. Іваничук); (Василь:) Високоповажні панове! Дуже велике пошанування робите ви мені, називаючи мене батьком нової літературної школи (В. Самійленко); (Чопорій:) Правда й тому, що якби не я, то і моєму Іванові не було б такого пошановку та поважання! (М. Кропивницький); Шануй кожного, то будуть люде зглядь мати (Словник Б. Грінченка); Так сидять вони в півтемряві, дівчина біля ніг жінки, на яку вона дивиться з благоговінням (І. Кочерга); Я виріс в оточенні, де з безмежним пієтетом промовлялися імена Пушкіна, Лермонтова (М. Рильський); Попервах Маріїне ставлення до Лепажа — це поклоніння кумиру (М. Слабошпицький); Обеліск, який гордо піднявся над площею Перемоги (у Києві), — це данина пам'яті величного подвигу захисників і визволителів Києва (з газети); В сім'ї Кільчевських Сірко був бажаним гостем. Особливу увагу йому приділяла Євдокія Іванівна (І. Сенченко).

СПО́КІЙ (душевний стан, коли немає хвилювання, тривоги, роздратування і т. ін.), СУПОКІ́Й, РІВНОВА́ГА, УМИРОТВОРІ́ННЯ підсил. книжн., ПО́КІЙ заст., УПОКІ́Й (ВПОКІ́Й) заст., ПОВА́ГА діал.; ФЛЕ́ГМА (незворушний спокій, що межує з байдужістю). Він у найкритичніші хвилини не втрачав розважливого спокою та самовладання (О. Гончар); Син з непохитним супокоєм говорив дальше (І. Франко); Погляд її смутнуватих очей виказував не бурю в душі, а рівновагу (Є. Гуцало); (Маруся:) А болить у мене серце... серце моє болить... Я не знаю покою, не маю його (Панас Мирний); Як прийшла неділя, то нема йому впокою: муляє його той Чорний яр. Чи йти чи не йти? (Б. Грінченко).