повноцінний
СПРА́ВЖНІЙ (такий, яким хтось мусить бути, який є досконалістю, взірцем чого-небудь), І́СТИННИЙ, ПОВНОЦІ́ННИЙ, СТОПРОЦЕ́НТНИЙ розм., СПРАВДЕ́ШНІЙ розм., СПРА́ВДІШНІЙ розм., ЦІ́ЛИЙ розм. Зовсім інакше почуваєшся, коли не з іграшковим, а зі справжнім інструментом маєш справу (О. Гончар); Як істинний енциклопедист, Сковорода знався на багатьох науках і мистецтвах (з журналу); З роками пересвідчуєшся, що повноцінною особистістю можна називати лише того, хто віддає належне і роботі, й людям, і життю (П. Загребельний); Мати — доктор у лікарні, батько — начальство у залізничному технікумі: стопроцентна інтелігенція (І. Муратов); Дащенко ласував рибою, Грек і Ратушний, яко справдешні рибалки, — щербою (Ю. Мушкетик); Немає там справдішнього горя, де панує щира, гаряча... любов! (І. Нечуй-Левицький); Моя девіза: йти за віком І бути цілим чоловіком! (М. Вороний). — Пор. 5. гото́вий.
Значення в інших словниках
- повноцінний — повноці́нний прикметник Орфографічний словник української мови
- повноцінний — [поўноц’ін:ией] м. (на) -н:ому/ -н':ім, мн. -н':і Орфоепічний словник української мови
- повноцінний — -а, -е. 1》 Який зберігає повну, встановлену цінність (про гроші, валюту). Повноцінна валюта. 2》 перен. Який відповідає певним вимогам, у якому сповна виявляється необхідна ознака, якість. Повноцінне харчування. Великий тлумачний словник сучасної мови
- повноцінний — Повновартісний Словник чужослів Павло Штепа
- повноцінний — ПОВНОЦІ́ННИЙ, а, е. 1. Який зберігає повну, встановлену цінність (про гроші, валюту). Повноцінний карбованець. 2. перен. Який відповідає певним вимогам, у якому сповна виявляється необхідна ознака, якість. Словник української мови у 20 томах
- повноцінний — ПОВНОЦІ́ННИЙ, а, е. 1. Який зберігає повну, встановлену цінність (про гроші, валюту). Повноцінний карбованець. 2. перен. Який відповідає певним вимогам, у якому сповна виявляється необхідна ознака, якість. Словник української мови в 11 томах