подіяти

ВПЛИВА́ТИ (УПЛИВА́ТИ) (мати певний вплив на кого-, що-небудь), ДІ́ЯТИ, ПОЗНАЧА́ТИСЯ на кому-чому, ВІДГУ́КУВАТИСЯ, ВІДБИВА́ТИСЯ. — Док.: впли́нути (упли́нути), поді́яти, позначи́тися, відгукну́тися, відби́тися. Ніколи не думав.. що праця може впливати на людину так цілюще (О. Гончар); Приємно діє свіжість ночі та молодий пухнастий сніг і на старих (І. Гончаренко); Стала (Варвара) похитувати ванночку, щоб розчин швидше подіяв на світлочутливий папір (Л. Первомайський); Засуха позначилася на врожайності; Пішла ворожнеча між старим і новим. Та ворожнеча і те змагання одгукнулися не в одному тільки чиновному стані... одгукнулися й у сім'ї (Панас Мирний). — Пор. вплив.

НАВРО́ЧИТИ (НАУРО́ЧИТИ рідко) кого (за народними уявленнями, заподіяти кому-небудь нещастя, викликати в когось хворобу і т. ін. магічним поглядом, словами або діями); НАСЛА́ТИ що на кого, НАПУСТИ́ТИ що на кого, кому (звичайно з прямим додатком — назвою нещастя, хвороби тощо); ПОРОБИ́ТИ, ЗАПОДІ́ЯТИ, ПОДІ́ЯТИ, ПОЧИНИ́ТИ рідше (кому — спричинити комусь нещастя, хворобу, а також чарами викликати кохання до когось); ЗУРО́ЧИТИ, ПРИСТРІ́ТИ рідше, СПРИСТРІ́ТИТИ рідше, СПРОЗО́РИТИ рідше, УРЕКТИ́ (ВРЕКТИ́) (поглядом); НАМО́ВИТИ що на кого-що (нашіптуючи заклинання). — Недок.: насила́ти, напуска́ти, намовля́ти. (Гелен:) Чи певна ти, що ти її очима своїми не наврочила? (Леся Українка); Не інакше, як тільки чари хтось наслав на Івана (І. Франко); (Мекдугел (до робітників):) Хіба я навмисне напускаю на вас недугу, чи, може, отруюю вас чим-небудь? (М. Ірчан); Синові часом здається, що вона (мати) й справді володіє гіпнозом або ще якоюсь силою і вміє "поробити"... (О. Гончар); Ой, чи мила, чи не мила, а щось мені та починила: Кличе мати вечеряти — вечеронька мені не мила (пісня); А правду сказать — аби дитину не зурочити! — гарна дівчина буде (О. Маковей); — Чи не пристрів тебе, сестро, Костомара? У його, кажуть, ледачі очі: гляне на коня, завидуючи, то і коневі не минеться (П. Куліш); Ой, я не з тим прийшла сюди, Щоб намовлять з води на парубка невзгоду (нещастя)! (П. Гулак-Артемовський). — Пор. накли́кати, чаклува́ти.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. подіяти — поді́яти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. подіяти — -ію, -ієш, док. 1》 неперех., на кого – що і без додатка. Справити вплив на кого-, що-небудь; вплинути. 2》 перех. і неперех., розм. Зробити, вчинити що-небудь. || перех. Завдати чогось, заподіяти щось кому-, чому-небудь. || перех. Зробити комусь чаклуванням що-небудь неприємне, недобре. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. подіяти — ПОДІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док. 1. на кого – що і без дод. Справити вплив на кого-, що-небудь; вплинути. Коли, бач, Турна не здоліють, То картами уже подіють, Що між старці Турн попаде (І. Словник української мови у 20 томах
  4. подіяти — поді́яти з собо́ю що-не́будь. Покінчити життя самогубством. — Василю .. Одумайся лиш краще. Пожалій і себе, і її (Мотрю). Вона всю ніч тілько про тебе і балакала. Тебе візьмуть — вона з собою що-небудь подіє (Панас Мирний). Фразеологічний словник української мови
  5. подіяти — ПОДІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док. 1. неперех., на кого — що і без додатка. Справити вплив на кого-, що-небудь; вплинути. Коли, бач, Турна не здоліють, То картами уже подіють, Що між старці Турн попаде (Котл. Словник української мови в 11 томах
  6. подіяти — Подіяти, -дію, -єш гл. 1) Сдѣлать. Заморські лікарі нічого не подіють. Чуб. II. 389. 2) Сдѣлать, причинить колдовствомъ. Се щось йому подіяно: не їсть, не п'є. Словник української мови Грінченка