покинути

ВИБУВА́ТИ (звільнятись із посади, іти з установи, вирушаючи звідкілясь, переставати там жити, перебувати), ЗАЛИША́ТИ, ПОКИДА́ТИ, ВИХО́ДИТИ, ВИЇЖДЖА́ТИ, ВИЇЗДИ́ТИ. — Док.: ви́бути, зали́ши́ти, поки́нути, ви́йти, ви́їхати. Вася підтримував листування з багатьма бійцями і офіцерами, які вибували з роти до госпіталів (О. Гончар); 8 березня 1858 року Шевченко залишив Нижній Новгород (з наукової літератури); Мені було тяжко покидати нашу школу (Л. Смілянський); Через деякий час вона вийшла з трупи (з журналу); Виїхати з країни.

ВІДМО́ВИТИСЯ від кого (припинити родинні чи інші зв'язки з ким-небудь), ВІДЦУРА́ТИСЯ, ВІДРЕКТИ́СЯ, ЗРЕКТИ́СЯ кого, ПОКИ́НУТИ кого, ВІДСТУПИ́ТИСЯ, ВІДЩЕПИ́ТИСЯ розм., ПОРВА́ТИ з ким, ВІДКИ́НУТИСЯ розм., ВІДКАСНУ́ТИСЯ розм., ЗІРВА́ТИ розм. рідше, ВІДКАЗА́ТИСЯ діал. — Недок.: відмовля́тися, відріка́тися, зріка́тися, покида́ти, відступа́тися, відще́плюватися, порива́ти, зрива́ти, відка́зуватися. В парку він привселюдно відмовився від свого батька (поліцая) (Є. Гуцало); (Мар'я Василівна:) Безсоромний, безсумлінний зрадливець!.. Одцуратись, відректись від жінки! (Олена Пчілка); Батько не зрікся свого сина... (Панас Мирний); — Викохай, вигляди, вирости дітей, а вони візьмуть та й.. покинуть тебе саму на старість, як сироту, — говорила мати, плачучи (І. Нечуй-Левицький); Після смерті матері.. батько відступився від нього, на мачуху проміняв (О. Гончар); Порвати дружбу з ким-небудь; — Я зірву з ним знайомість (Леся Українка).

ВІДМОВЛЯ́ТИСЯ від чого (про задум, намір, план і т. ін. — переставати здійснювати що-небудь), ВІДРІКА́ТИСЯ, ВІДСТУПА́ТИ, ВІДСТУПА́ТИСЯ, ПОКИДА́ТИ, ЗАЛИША́ТИ. — Док.: відмо́витися, відректи́ся, відступи́ти, відступи́тися, поки́нути, зали́ши́ти. Останнім часом хлопець трохи присмирнів, від думки про втечу вже, здається, відмовивсь (О. Гончар); Він не раз думав, що найрозумніше було б відректися своїх намірів щодо Ядзі (Н. Кобринська); (Ізоген:) Немає ради іншої, хіба що він од заміру свого відступить (Леся Українка); Він не відступився од мети (Ю. Мушкетик); Андрій не покидав надії, що ось-ось не видко, як наїдуть пани, усе полагодять і пустять фабрику (М. Коцюбинський); На кождій громадській раді він не залишав доказувати користь і потребу такої дороги (І. Франко). — Пор. 2. відступа́ти.

ДОРУЧА́ТИ кому (виконання чогось), ПОКЛАДА́ТИ на кого, ПРИРУЧА́ТИ розм., ПОРУЧА́ТИ розм., ПРИПОРУЧА́ТИ заст.; ДОВІРЯ́ТИ, ПОВІРЯ́ТИ (ПОВІ́РЮВАТИ рідше) (особливо важливу роботу, обов'язки); ПОКИДА́ТИ, ПОЛИША́ТИ розм. (кого, що на кого — від'їжджаючи, залишаючи). — Док.: доручи́ти, покла́сти, приручи́ти, поручи́ти, приста́вити кого посади́ти кого на що розм. припоручи́ти, дові́рити, пові́рити, поки́нути, полиши́ти. — Нам цю справу доручають ті самі авторитетні органи, від яких залежить і рішення про концесії (І. Ле); — Мудрий Федір Йосипович, нічого не скажеш: не хоче, щоб наш відділ відсторонився, все на нас покладає (М. Ю. Тарновський); Він часом посилав її доглядати сапальниць на буряках або приручав одвезти полудень косарям (М. Коцюбинський); Він поручив також пильно стежити за хлопцями, коли їх поведуть (І. Франко); Баба Зінька приставила готувати обід молодиць, котрі добре знали куховарську справу (І. Нечуй-Левицький); То ти дзвониш, то тобі дзвонять, — посадили ж на культуру, гаряче місце! (О. Гончар); — Хай сам, гладкий, пасе. — Мені мати не припоручали (Панас Мирний); Не довіряй вовку череду (прислів'я); — Господині сільські стали самі повіряти мені гусей (І. Франко); — На кого ж ти мене покидаєш із малими діточками? (Григорій Тютюнник); При війську треба служити 2-3 роки без перерви, ..полишати поле й хату на жінку й діти (О. Кобилянська). — Пор. 1. наванта́жити.

ЗАЛИША́ТИ (вирушаючи звідкись або кудись, не брати з собою кого-, що-небудь), ЛИША́ТИ, ПОЛИША́ТИ, ПОКИДА́ТИ, КИ́ДАТИ, ОСТАВЛЯ́ТИ (ЗОСТАВЛЯ́ТИ) рідко, ВІДБІГА́ТИ кого, заст. — Док.: залиши́ти, лиши́ти, полиши́ти, поки́нути, ки́нути, оста́вити (зоста́вити), відбі́гти. На кілька років залишати Орисю з лютою мачухою ніяк не хотілось (А. Головко); Він згадав, що в майстерні залишив косу, але вже не повернувся за нею (М. Стельмах); Хлоп протестував, хлоп тікав на вільні землі, рятуючись, як міг, од панщини, лишаючи на рідній землі все дороге, все миле його серцю (М. Коцюбинський); Пастухи, що недалеко пасли, полишали худібку і стали підходити до веселих співаків (Н. Кобринська); — Ой матінко моя рідна! Нащо ж це ти нас покинула вже другий раз?.. Ой, вернися, не барися! не кидай же нас! — голосила бідна сирота (І. Нечуй-Левицький); Єремія пообідав похапцем, покликав тих слуг, котрих кидав у палаці, й доручив їм ключі (І. Нечуй-Левицький); Шрам по вечері сказав.., що завтра рано на зорі поїде в Батурин, а Петра оставляє (П. Куліш); Зоставив дома сім'ю велику — не знає, чим і живуть (О. Гончар); І сон мене відбіг, — і ніч уже десь відсунулась до світанку (П. Тичина).

ЗАЛИША́ТИ (віддавати, передавати в чиєсь користування, в спадщину і т. ін.), ЛИША́ТИ, ПОЛИША́ТИ, ПОКИДА́ТИ, ПЕРЕДАВА́ТИ, ОБЛИША́ТИ розм., ОСТАВЛЯ́ТИ (ЗОСТАВЛЯ́ТИ) рідко. — Док.: залиши́ти, лиши́ти, полиши́ти, поки́нути, переда́ти, обли́шити, оста́вити (зоста́вити). — Так схопимо за зябра, що вже земля усім Стадницьким не буде давати ніякого зиску. Тоді пани кинуть її і подадуться на службу, а землю залишать нам (М. Стельмах); Умерла раз на Соколію бідна вдова, а.. дрібним сиротам не лишила нічого (Ю. Федькович); Доробився він у тих лісах та на воді до того, що царинки свої позадовжував (заборгував), а дітей не в силі вивінувати (наділити посагом) хоч так, як його дєдьо (батько) йому по смерті своїй полишав (А. Крушельницький); Обзиваюся до синів, — шануйте старого батька! Не прогайнував нічо (нічого), не змарнував, але ще придбав та й вам передає (Лесь Мартович); Тому доля запродала Од краю до краю, А другому оставила Те, де заховають (Т. Шевченко); Князь прогайнував усю батьківщину, зоставив їй тільки будинок невеличкий у місті (Марко Вовчок). — Пор. заповіда́ти.

ПОКИДА́ТИ кого (позбавляти кого-небудь свого товариства, своїх турбот, догляду тощо), ЗАЛИША́ТИ, ЛИШАТИ, РОЗЛУЧА́ТИСЯ з ким, ІТИ́ (ЙТИ) від кого (перев. про подружжя, коханців). — Док.: поки́нути, зали́шити, лиши́ти, розлучи́тися, піти́. — Жінко моя кохана! не поминай лихом мене, безщасного, що втопив тебе в безодню та й покидаю (Марко Вовчок); Покинули друзі безсилі мене умирати в степу (Т. Осьмачка); На кілька років залишати Орисю з лютою мачухою ніяк не хотілось (А. Головко); Ой конику, воронику, сідаю на тебе. Будь здорова, моя любко, я лишаю тебе (коломийка); — Прощай же, мій соколику, мій Василечку! Не сердься ж бо на мене; адже ти кажеш, що скоро пришлеш старостів? От ми не надовго розлучаємось (Г. Квітка-Основ'яненко); Пішла, погаснула, мов зірка, в душі моїй настала ніч. Чого ж ти плакала так гірко, коли ішла від мене пріч? (В. Сосюра).

ПРИПИНЯ́ТИ що, з інфін. (якусь роботу, діяльність тощо), ПЕРЕСТАВА́ТИ, ПОКИДА́ТИ, КИДАТИ, ПОЛИША́ТИ, ОБЛИША́ТИ, ЗАЛИША́ТИ, ЛИША́ТИ рідко, ЗГОРТА́ТИ (ЗГО́РТУВАТИ), ЗАКИДА́ТИ розм., ПРИОСТАВА́ТИ діал.; ОБРИВА́ТИ (раптово). — Док.: припини́ти, переста́ти, поки́нути, ки́нути, полиши́ти, обли́шити, залиши́ти, згорну́ти, заки́нути, приостати, обірва́ти. Він припиняє творчу роботу і починає зводити власну майстерню (І. Волошин); — Еге, чого ж то вже спочивати? — здивувався Микола, не перестаючи махати ціпом (Грицько Григоренко); Може, не один багач, почувши ту Кармелеву пісню, покидає співати (Марко Вовчок); — Кидай, Нимидоро, прясти. Йди сядь коло мене (І. Нечуй-Левицький); Він доносив князеві, що полишає службу через те, що літа й здоров'я не дозволяють йому клопотатись такими трудними справами (Леся Українка); Мати почала обніматись та цілуватись з жінкою, а Роман облишив на хвилину роботу, зацікавлено розглядаючи незнайому (Ю. Збанацький); При кождій нагоді, на кождій громадській раді він не залишав доказувати користь і потреби такої дороги (І. Франко); Блажен, хто міг лишити рано Бенкети юності, до дна Її не випивши вина (переклад М. Рильського).