покута

КАЯТТЯ́ (визнання своєї провини, вияв жалю з приводу якогось свого помилкового, небажаного вчинку), КА́ЯННЯ, РОЗКА́ЯННЯ, ПОКАЯ́ННЯ, ПОКУ́ТА, СПОКУ́ТА. Є каяття, та вороття немає (Л. Глібов); До світу плач її по хаті, до світу каяння (Марко Вовчок); В її очах не було ні сорому, ні розкаяння (М. Ю. Тарновський); — Ви в яких справах до воєнкома?.. — Прийшов з покаянням (М. Стельмах); Вона прийме його і його покуту, але.. одна вона буде знати, що се їй коштує... (Г. Хоткевич); Тепер вона зрозуміла, вона готова щиро перепросити.., але чи прийме її спокуту твердий Клименко? (О. Гуреїв).

ПОКАРА́ННЯ (засіб впливу на того, хто вчинив якийсь злочин, має якусь провину тощо), КА́РА, ПОКУ́ТА, ПОКА́РА поет., книжн., КА́РНІСТЬ заст.; РОЗПРА́ВА (жорстоке або несправедливе); ЕКЗЕКУ́ЦІЯ заст. (тілесне); ПРОЧУХА́Н розм., ТЮ́ЖКА розм., БІЙ заст. (покарання побоями); СТЯ́ГНЕННЯ (офіційне, за невиконання або порушення чогось); САМОСУ́Д (самочинне, без відома влади, суду). Те, що командир полку не поклав на нього жодного покарання, а, навпаки, дав йому важливе доручення, особливо бентежило (Л. Смілянський); В дитинстві я прекрасну казку чув Про Прометея, мужнього титана, Що з неба для людей огонь приніс, Не побоявшись Зевсової кари (Л. Дмитерко); — Сидить малює, ніби панич... О Господи, за що послав на мене таку покуту?! (Вас. Шевчук); — Знає те Господь-усевіда, що не вдіяла я зроду-звіку нічого такого, за що од мужа таку покару мала б прийняти (переклад М. Лукаша); Почалися тоді в нас карності щоденні, щоденний плач (Марко Вовчок); — Рости ж, синку, в забаву, Козачеству на славу, Воріженькам в розправу! (пісня); Екзекуція мала відбутися на очах усього села — аби ні в кого не виникало сумнівів щодо твердості місцевої влади (М. Олійник); (2-а дівчина:) Ходім до матері, а то ще дадуть прочухана! (М. Старицький); Дав же він йому тюжки — буде пам'ятати, як лаятись (Словник Б. Грінченка); Намісник засудив винуватця до шибениці, а перед тим, як повісити, мали провести його по місту з батоговим боєм (переклад М. Лукаша); Замість існуючих багатьох дисциплінарних стягнень (у Кодексі про працю) запроваджуються два: догана і звільнення (з газети).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. покута — (за гріх) покарання, кара; (дія) каяття, покаяння, покутування. Словник синонімів Караванського
  2. покута — Церковне покарання за гріхи у вигляді церковної заборони або наказу виконати певну кількість молитов, поклонів, здійснити паломництво, яке священнослужитель-сповідник накладає на каяника відповідно до тяжкості скоєних ним гріхів; єпитимія Словник церковно-обрядової термінології
  3. покута — див. кара Словник синонімів Вусика
  4. покута — -и, ж. 1》 Визнання своєї провини, вияв жалю з приводу неї; каяття. 2》 Покарання за вчинений злочин, провину, поганий учинок і т. ін. 3》 іст. Церковне покарання за злочини або гріхи; епітимія. Накласти покуту. Нести покуту. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. покута — поку́та іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  6. покута — ПОКУ́ТА, и, ж. 1. Визнання своєї провини, вияв жалю з приводу неї; каяття. Нехай Рустем піде до батька, впаде йому в ноги і скаже: мій гріх, моя покута (М. Коцюбинський); Вона прийме його і його покуту, але .. одна вона буде знати, що се їй коштує... (Г. Словник української мови у 20 томах
  7. покута — Кара за гріхи, покаяння Словник застарілих та маловживаних слів
  8. покута — пуска́ти / пусти́ти ду́шу на поку́ту. Залишати кого-небудь живим; помилувати кого-небудь. (Ігнат:) Ой простіть мене, батечки!… Не буду! Простіть!… (Павло:) Чорт! (Ігнат:) Ой пустіть душу на покуту!.. (М. Костомаров). Фразеологічний словник української мови
  9. покута — ПОКУ́ТА, и, ж. 1. Визнання своєї провини, вияв жалю з приводу неї; каяття. Нехай Рустем піде до батька, впаде йому в ноги і скаже: мій гріх, моя покута (Коцюб., II, 1955, 157); Вона прийме його і його покуту, але .. Словник української мови в 11 томах
  10. покута — Покута, -ти ж. 1) Покаяніе. Де гріх, там і покута. Ном. № 124. 2) Епитимія. Ти на мене накинеш покуту? — Які ж твої гріхи? ЗОЮР. І. 130. Словник української мови Грінченка