полюбити

ЗАКОХА́ТИСЯ в кого і без додатка (пройнятися почуттям кохання, пристрастю до кого-небудь), УЛЮБИ́ТИСЯ (ВЛЮБИ́ТИСЯ) розм., ЗАЛЮБИ́ТИСЯ розм., ВКЛЕПА́ТИСЯ (УКЛЕПА́ТИСЯ) фам., РОЗКОХА́ТИСЯ заст., ПРИЛЮБИ́ТИСЯ діал.; ЗАХОПИ́ТИСЯ ким (звичайно про сильне, але нетривале почуття). — Недок.: зако́хуватися, улюбля́тися (влюбля́тися), залю́блюватися, залюбля́тися, розко́хуватися, прилюбля́тися, захо́плюватися. Закохався я в вас до нестями.. (П. Грабовський); — Я пам'ятаю, як у свою кріпачку.. так улюбився, що задумував женитись (Панас Мирний); Тікай, Грицю, Марусеньки, Бо в тебе влюбилась (Л. Боровиковський); Вона мала багато поклонників, але сама не залюблювалася ніколи (О. Кобилянська); — А правда, Христина Гордієнчишина таки славна?.. — Та вклепатися можна, — недбало додав Григорій (М. Стельмах); Бідолахи (паничі) розкохались, аж зовсім подуріли, з лиця спали.. Так вона (панночка) всім до душі прийшла (Марко Вовчок); Ольга не на жарт захопилась Іваном (П. Колесник). — Пор. 1. полюби́ти.

КОХА́ТИ кого (почувати, виявляти глибоку сердечну прихильність до особи іншої статі), ЛЮБИ́ТИ, УЛЮБЛЯ́ТИ (ВЛЮБЛЯ́ТИ) розм., НА́ВИДІТИ діал.; УМИРА́ТИ (ВМИРА́ТИ) за ким, розм., ПРОПАДА́ТИ за ким, розм. (дуже сильно); СО́ХНУТИ за ким, розм. (страждаючи). — Док.: покоха́ти, полюби́ти, улюби́ти (влюби́ти). Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (В. Сосюра); Пригадалася знов і така, що любила, та ніколи не казала, і знов друга, що казала багато, та не дуже влюбляла... (Марко Вовчок); Як лишився Славко у світлиці, то зважився на думку, що Кранцьовська його навидить (Лесь Мартович); Так, як він за Настусею, так за ним умирала сусідка Маруся (Ганна Барвінок); Максимиха добре знала, як її сестра пропадала за сусідським парубком (Н. Кобринська); — Він теж за Степкою сохне. Пісню про неї склав (М. Зарудний).

ПОЛЮБИ́ТИ (відчути глибоку відданість, прив'язаність, прихильність до когось, чогось), ПРИВ'ЯЗА́ТИСЯ, ЗЛЮБИ́ТИ розм., ПРИЛЮБИ́ТИСЯ розм.; ПРИХИЛИ́ТИСЯ, ПРИКИПІ́ТИ, ПРИРОСТИ́ (перев. із сл. серце, душа і т. ін.). У шаті жалібній, дитя покірне Сходу, Я полюбила дах убогого житла (переклад М. Зерова); Дуже прив'язалась (Галя) до маленького Василька — такий втішний був хлопчик (Є. Кротевич); Над дівчачий голосочок І тихую мову Злюбив слухать сиву хвилю В глибокому морю (М. Костомаров); Прицокало, прибилось, прилюбилось... Узяв у голову, чи, може, так — приснилось! Чорняве полум'я, чорняву ту завію Узяв у душу, як блакитний сон (М. Вінграновський); Прокіп Іванович такий був чоловік: як кого не злюбить, то вже йому про його і не нагадуй, а до кого прихилиться, то з душею й тілом (О. Стороженко); Все, все, ..о чім снив в своїх старих днях, до чого сильно прикипіло його серце, — тепер розвівалося димом (І. Франко); У рідну хату повела дівчина бійця, душею приросла до нього, рада поєднати свою долю із ним (К. Гордієнко). — Пор. закоха́тися.