полюбити

ПОЛЮБИ́ТИ, люблю́, лю́биш; мн. полю́блять; док., перех.

1. Відчути глибоку відданість, прив’язаність до кого-, чого-небудь, визнаючи значення, гідність і т. ін. когось, чогось.

За той час, як він покинув своє міністерство та осівсь на селі, мужики його полюбили (Коцюб., II, 1955, 384);

Туляки швидко звикли до моря, полюбили матросів і їхні кораблі (Кучер, Чорноморці, 1956, 25);

// Відчути прихильність до кого-небудь внаслідок близького споріднення, приятелювання, товаришування і т. ін.

Полюбила .. тітка мале внуча (Мирний, IV, 1955, 296);

— Тату, як ви так полюбили Дмитра, переїжджайте до нас жити, — не раз говорила вдовиця (Стельмах, II, 1962, 261);

Він щиро заприятелював зо всіма учасниками експедиції, полюбив їх (Тулуб, В степу.., 1964, 305).

2. також без додатка. Відчути прихильність до особи іншої статі; покохати.

Не слухала Катерина Ні батька, ні неньки, Полюбила москалика, Як знало серденько (Шевч., І, 1963, 21);

Це був такий час, який буває в кожного, хто вперше полюбить (Ю. Янов., II, 1958, 101).

3. Відчути потяг, схильність до чого-небудь.

— Треба, щоб народ полюбив працю, не ставився до неї, як раб… (Довж., І, 1958, 455);

// Відчути задоволення від споглядання, сприймання чого-небудь.

Захоплений красою Кавказу й Криму, полюбив він [Пушкін] і ласкаву природу України (Рильський, X, 1962, 33).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me