посміховище

ПОСМІХО́ВИЩЕ (той або те, з кого (чого) сміються, глузують), ПОСМІХО́ВИСЬКО, ПО́СМІХ, ПОСМІ́ШИЩЕ, СМІХО́ВИЩЕ, СМІХО́ВИСЬКО, СМІХОТА́ розм., СМІХОВА́НЕЦЬ розм. Масло посміховищем зробив її, глумився, Ще й досі не загоїлася рана в серці (А. Хижняк); Спершу Шумейко хотів було кинутися тікати, куди очі бачать, але зміркував, що то буде посміховисько для всього села (Л. Гроха); Вбожество тим і страшне, що на посміх людей обертає, Кпинами їх допікаючи... (переклад М. Зерова); — Прозріте, люди, день настав! Розправте руки, змийте луду. Прокиньтесь, чехи, будьте люди, А не посмішище ченцям! (Т. Шевченко); Охріме! не зробись сміховищем села, Покинь, кажу, панів, водиться з ними годі! (Є. Гребінка); — Не сівба — сміховисько... Пляма на пляму лізе... (В. Бабляк); Справді ж таки сміхота дивитись, як люди силкуються перегнати одне одного в цій, мабуть, найкомічнішій у світі ходьбі, як ноги, звичні до нормального кроку, безладно дрібушать у мішковині (О. Гончар); Засунув (пан) руку в кишеню і дав хлопчакові мідного гроша. — Ну й сміхованець ти, Васильку! (казка).