посміховище

ПОСМІХО́ВИЩЕ, а, с.

1. Той, з кого сміються, глузують.

[Матрона:] Я чесного роду, на моїм ім’ю [імені] ані волосинки чужої не пристало, я не хочу бути людським посміховищем (Фр., IX, 1952, 406);

— А тепер ви, куме, людське посміховище, от що ви… (Козл., Сонце.., 1957, 43);

Єгор глянув на Мічуріна і з виразу його обличчя збагнув раптом, що говорить невірно, нерозумно, хотів був замовкнути, щоб не пошитись у дурні й не стати посміховищем, та притаманна впертість взяла гору (Довж., І, 1958, 460);

Частенько Денис приходив додому потріпаний і заплаканий. Він був у школі посміховищем, а навчання стало для нього мукою (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 22).

2. Посміх, глум, наруга.

На посміхо́вище [лю́дям (людське́, зага́льне)] — те саме, що На по́сміх [лю́дям] ( див. по́сміх).

Їй все здавалося, що.. Тимко покине її тут, у чужих людей, одну на ганьбу та посміховище, а сам утече за тридев’ять земель (Тют., Вир, 1964, 264);

Марічка з своїми перечікує, аж та «процесія» відвалиться трохи, аби не тяглись за ними у хвості на посміховище людське (Вільде, Сестри.., 1958, 334);

Враз весь його подвиг поблід і померк у власних очах. Справді-бо, якого біса він лазив цілісіньку ніч по росяній траві? Хіба для того, щоб знову назад повернутися на загальне посміховище? (Збан., Таємниця.., 1971, 403).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

посміховище

Значення в інших словниках